17 Розділ

Адам обережно розділив мандаринку на часточки й простягнув одну Мії через стіл. Її пальці на мить затрималися на його руці, й по тілу пробіг легкий трепет, як від дотику теплих вуглинок.

— Тобі личить моя футболка, — тихо сказав він, намагаючись виглядати невимушено, але голос трохи зрадив його й став глухим, глибшим.

Мія скривилася у сором’язливій посмішці, злегка поправила виріз, який знову з’їхав на плече.
— Вона жахливо велика.
— Тим краще, — усміхнувся Адам.

Вони їли мовчки ще кілька хвилин, ніби вчилися жити поруч у цьому новому затишку, де кожен рух ставав важливим.

А тоді десь за вікном розірвався перший феєрверк — різноколірний спалах на чорному небі. Мія здригнулася й враз розцвіла в щасливій посмішці. Адам кивнув у бік вікна:

— Ходімо, подивимось ближче.

Вони підійшли й стали поряд, плечем до плеча. Мія сперлася долонею об холодне скло, дивлячись, як вибухають золоті, сині, червоні вогники, й у темряві їхні обличчя на мить освічувалися м’якими блисками. Адам стояв зовсім близько, так що міг чути, як вона дихає, і бачив її віддзеркалення у вікні — з розширеними від захвату очима.

— З Новим роком, Міє, — сказав він низько.

— І тебе… З Новим роком, Адаме.

Вони посміхнулися одне одному, трішки ніяково, трішки щасливо. Потім Мія видихнула:

— Хочеш… зіграти в одну гру? Щоб краще пізнати одне одного?

— Гру? — його брови піднялися, але в куточках вуст майнула зацікавлена посмішка. — Я заінтригований. Які правила?

— Дуже прості. По черзі ставимо запитання. Будь-які. Але треба чесно відповідати.

— Хитро, — тихо засміявся Адам. — Добре. Починай ти.

— Так, моє перше запитання буде… — Мія надула губи трубочкою й примружила очі, вдаючи, що дуже серйозно обирає. — Твоя улюблена музика?

— Ммм… Рок, — впевнено відповів Адам.

— Чомусь я так і думала, — посміхнулася Мія і лукаво кивнула.

— А твоя?

— Та я меломан, але останнім часом просто обожнюю к-поп, — сказала вона трохи сором’язливо, опустивши погляд.

— О, то подобаються корейські хлопці? — засміявся він, грайливо штовхнувши її плечем.

Мія закотила очі й винувато всміхнулася.

— Ну… є таке.

— А я ж казав, що я на третину кореєць? — він намагався зробити серйозне обличчя, але швидко розсміявся.

— Ого, он як! — підхопила його гру Мія. — Цікаво-цікаво.

— Гаразд, моє друге питання. Назви три улюблених фільми.

— «Крізь обрій», «Післязавтра», «Підйом з глибини», — трохи задумався Адам, а потім швидко перелічив.

— А у тебе? — запитав він, хитнувши головою у її бік.

— «Післязавтра», — відразу сказала вона й підняла брови, дивлячись на нього майже змовницьки. — «Ван Хелсінг» і «Інший світ».

— Он як… цікаво, — посміхнувся Адам, нахилившись трохи ближче.

— Твоя черга. Назви трьох виконавців або груп, яких найчастіше слухаєш.

— «Rammstein», «Linkin Park» і «Rob Zombie», — відповів він без жодних роздумів.

— А в тебе… дай вгадаю: BTS? — підморгнув Адам.

— Не зовсім, — гордо відказала Мія. — Я люблю Stray Kids, Kleft і «Бумбокс».

— Kleft? То ти ще й фанатієш від піратів? — розсміявся Адам.

— Авжеж! У дитинстві моїм крашем був капітан Джек Спарроу, — вимовила вона його ім’я з тією ж хриплою манерою і хитрим нахилом голови, як сам Джек.

Вони обоє вибухнули сміхом, аж Мія затулила рот рукою, а Адам скривився від втіхи.

— Гаразд, тепер моє питання, — сказала вона, трохи відхекавшись. — Назви трьох улюблених письменників.

Адам замислився, стукнув пальцями по підборіддю.

— Жюль Верн, Кінг і Толкін.

— Ммм… цікавий вибір, — Мія поглянула на нього так, ніби ще більше його оцінила.

— А ти кого читаєш?

— У нас є одне збіг — це Толкін. А ще Клайв Стейплз Льюїс та Агата Крісті, — сказала вона з задоволеною усмішкою.

— Ну Агата Крісті явно вирізняється у твоєму списку.

— О, вона просто неймовірна! — Мія аж розчервонілася від запалу. — Ти знаєш історію її зникнення?

— Ні, чесно кажучи, ні, — трохи ніяково зізнався Адам.

— О-о-о, тоді слухай! — її очі загорілися. — У грудні 1926 року Агата Крісті зникла на одинадцять днів. Її машину знайшли покинутою біля водойми. Всередині були всі її речі й водійське посвідчення. Люди одразу заговорили про самогубство або навіть убивство. Пошуки були величезні — поліція, волонтери й навіть літак підняли, а це, на хвилиночку, серйозна справа для тих часів! І найцікавіше: підозра впала на її чоловіка, бо незадовго до цього він завів коханку.

Адам уважно слухав, трохи піднявши брови, а в кінці тихо свиснув.

— Ну нічого собі… Тепер я точно читатиму її з іншим відтінком цікавості.

— От бачиш, а ти казав — «вирізняється», — дражливо штовхнула його ліктем Мія.

— То що ж із нею сталося? — зацікавлено спитав Адам, нахилившись трохи ближче.

— Її знайшли в готелі на курорті, — Мія багатозначно примружила очі й лукаво посміхнулася. — Вона зареєструвалася там під прізвищем коханки свого чоловіка. Ходила на танці, читала газети, відвідувала вечірки... Уявляєш?

— Серйозно? — Адам округлив очі. — І що ж вона сказала, коли її знайшли?

— Що нічого не пам’ятає. Лікарі визнали, що в неї тимчасова амнезія через нервове потрясіння. Згодом вона розлучилася з тим... "оригінальним" чоловіком, а потім вийшла за археолога й жила щасливо до кінця своїх днів. — Мія захоплено зітхнула.

— І справді неймовірна жінка... — майже зачаровано промовив Адам, дивлячись їй прямо в очі.

— А то! — втішено підморгнула вона.

На столі між ними стояла миска з мандаринами. Адам взяв один, почав повільно чистити, а тоді несподівано подав їй очищений плід на долоні.

— Тримай, пані детективко, підкріпись, — сказав він із теплою посмішкою.

Мія розсміялася, взяла мандарин, і їхні пальці мимохіть торкнулися. Струм пройшов по її шкірі, серце прискорило хід.