16 Розділ

— Я постелив тобі в моїй кімнаті. Сам сьогодні переночую у Давида, — сказав Адам, йдучи попереду з якоюсь відстороненою монотонністю. — Не хвилюйся, там є замок: замикається й відмикається тільки зсередини.

— Зрозуміло... — трохи розгублено озвалась Мія, знімаючи пальто й акуратно вішаючи його на гачок біля дверей. Її рухи видавали невпевненість — неначе вона боялася зробити щось недоречне в чужому домі.

Адам швидко зник у коридорі й повернувся вже з рушником, футболкою та шортами в руках.

— Ось, візьми. Зможеш переодягтись і прийняти душ, — сказав він, простягаючи їй речі. Його голос був спокійний, але чомусь надто стриманий, навіть холодний.

— Дякую, — Мія прийняла речі, на мить торкнувшись його пальців. Це коротке дотикання здалося їй ледь помітною іскрою в напруженій атмосфері.

— У тебе десять хвилин. Душ там, — Адам кивнув у бік ванної кімнати й вимовив це майже наказовим тоном. Та Мію це зовсім не образило — можливо, через легку ейфорію очікування свята: до Нового року залишалося якихось тридцять хвилин.

— Добре, — кивнула вона, намагаючись посміхнутися, хоча в очах все ще залишалась тінь тривоги.

— І... не переймайся. Тут безпечно, — нарешті додав він, пом’якшуючи голос. Його погляд ковзнув по ній трохи довше, ніж слід було б, але він одразу відвернувся і пішов у коридор.

Мія вдихнула глибше, намагаючись вгамувати легке тремтіння у грудях, і рушила до ванної кімнати. Її серце билося швидше не лише через поспіх — невідомість цього вечора лоскотала нерви солодким передчуттям чогось особливого.

Мія вийшла з ванної, обережно прикриваючи плечі м’яким рушником. Волосся ще було вологе й зібране на потилиці недбалим вузлом, з якого вибилися кілька темних пасмів, ліплячись до шиї. На ній була футболка Адама, трохи завелика, через що лагідно спадала з плеча, відкриваючи тонку лінію ключиці, та легкі шорти, що ледве трималися на стегнах.

У коридорі пахло мандаринами й теплим маслом. Цей простий, домашній запах здався їй майже чарівним після пари й шампуню у ванній.

Вона ступила босоніж на прохолодну підлогу кухні — і завмерла.

Посеред невеликої кімнати стояв стіл, застелений світлою скатертиною. На ньому були акуратно виставлені тарілки: глибока миска з олів’є, ще тепле картопляне пюре у глиняній мисці, канапки з червоною рибою та зеленню на чорному хлібі, що контрастував із яскравим лимончиком. Поряд гордо височів келих з мандаринами, а в центрі красувався таця із різноманітними солодощами — домашнє печиво, шматочки шоколаду й навіть кілька цукерок у блискучих фантиках.

— Ого... — видихнула Мія, несвідомо сильніше притискаючи рушник до грудей. Її щоки миттю залилися рум’янцем — то чи від тепла пара, що ще тримався на шкірі, чи від цього неочікуваного, трохи чарівного видовища.

Адам стояв біля плити спиною до неї, розливав по склянках сік. Почувши її голос, він обернувся, і його обличчя на мить розм’якло, мов він дозволив собі розслабитися вперше за весь вечір.

— Ти якраз вчасно. Все готове, — сказав він, ховаючи очі кудись убік, хоча кутики його вуст ледь помітно піднялися. Він помітив, як на Мії сидить його футболка, і швидко вдихнув, опанувавши себе.

— Це... так красиво. І смачно пахне, — Мія не втрималася й підійшла ближче, її пальці легенько торкнулися краю столу, ніби вона боялася зіпсувати всю цю святкову композицію дотиком.

— Сідай. За кілька хвилин — Новий рік. Я навіть знайшов свічку, — він запалив тонку воскову свічку. Вогник одразу кинув тепле мерехтливе сяйво на їхні обличчя.

Мія вмостилася навпроти, все ще тримаючи рушник, ніби відчувала себе надто оголеною, хоч на ній була його футболка. Її очі світилися тим самим світлом, що й полум’я свічки — тихим, трохи розгубленим щастям.

— Це найзатишніший Новий рік у моєму житті, — прошепотіла вона, наче боялася злякати цей момент.

Адам лише злегка всміхнувся, дивлячись на неї з якимось особливим, дуже теплим блиском в очах. Потім взяв мандаринку, почав повільно її чистити, і свіже цитрусове масло розбризкалося у повітрі, змішавшись із запахом їжі та свічки — запахом їхньої маленької новорічної історії.