10 Розділ

Мія стояла на вулиці разом з Оксаною та Вікою, тримаючи в руках пакети з різною святковою атрибутикою, що залишилася після вечірки. Давид іще залишався всередині будівлі, а вони вже вийшли, чекаючи таксі.

До них під’їхав білий мікроавтобус — «Фольксваген» із шашкою таксі на даху. Його фари м’яко освітили дівчат, підкресливши їхні втомлені, але веселі обличчя.

З будівлі вибіг Давид — не сам, а з якоюсь дівчиною, яку Мія бачила вперше. Вона була спортивної статури, з чорним волоссям, заплетеним у густу косу. Її тіло було не просто худорляве — видно, що дівчина активно займалася спортом. У руках вона несла голову костюма Хелло у Кітті, і Мія здогадалася, чому раніше не бачила її обличчя.

— Завантажуємося! — у своїй веселій манері прокричав Давид, махнувши рукою.

Мія підійшла ближче до нього, відчуваючи якось навіть незручно, що тепер усі дивляться на неї.

— Мені тут недалеко, я піду пішки додому, — тихо сказала вона, обережно обіймаючи пакети.

— В сенсі додому? Усі їдемо на піцу, нічого не знаю. Нас пригощає Адам.

— Адам? А де він, до речі? Я думала, він буде тут. У нього щось сталося чи він захворів?

Позаду пролунав задоволений, трохи глузливий голос.

— А ти за мене хвилювалася?

Мія різко розвернулася й побачила його зовсім близько. Адам стояв прямо за її спиною, трішки нахилившись, щоб бути на одному рівні з нею. Його обличчя розпливалося у широкій, неймовірно чарівній посмішці, а блакитні очі світилися теплом і бешкетним блиском, немов море, що відбивало сонячні промінці.

Мія завмерла на мить. Їй здалося, що час зупинився. Якась незрозуміла хвиля пройшла її тілом — поєднання хвилювання, подиву і ще чогось, раніше їй невідомого. Вона ледь зібралася з силами й зі всією байдужістю, яку тільки змогла витягти із себе в цей момент, мовила:

— Ще чого. Боялася, що відлежуєшся, поки ми працюємо.

Вона опустила очі, намагаючись бодай трохи опанувати себе. І в цю ж мить помітила в його руках голову від плюшевого костюма панди.

— То ти був пандою?

— Тобі подобаються панди? — він знову посміхнувся так, що її серце ледь не вистрибнуло.

— Ні, мені більше Пікачу сподобався.

— А я тобі казав, що Пікачу — це тема, а ти хотів мені втюхати панду.

Підходячи ближче, сказав юнак років двадцяти. Він був високий, чорнявий, із зеленими очима, спортивної статури, а риси обличчя — різкі й привабливі, немов вирізьблені.

— Привіт, я Роман, — він простягнув руку.

Мія трохи розгублено потиснула її у відповідь.

— Привіт, Міє.

— Ви ще довго будете фліртувати? Нам уже час їхати, — промовив він, поглянувши на Адама. Мія одразу зніяковіла.

— Ми не...

— Вже їдемо, — швидко перебив її Адам, лише переможно підморгнувши.

Вони підійшли ближче до таксі, де Роман уже жартував і знайомився з Оксаною. Адам простягнув руку  Оксані.

— Привіт, я Адам. Дякую за допомогу, чув — ти сама напросилася, похвально, бо їх я мусив шантажувати, — пожартував він.

Мія на секунду відчула дивне стискання в грудях, наче легке відчуття небезпеки, від якого мороз пробіг спиною. Чомусь їхній діалог її збентежив.

— Нумо на піцу! — закомандував Адам, і всі дружно посідали в таксі.

Мотор загуркотів, і машини попереду спалахнули червоними вогниками гальм. Адам сидів попереду, поруч із водієм, розповідаючи йому план поїздки.
— Спершу станете біля Плази, висадимо людей. А потім на Виставку вигрузимося, і ти мене підкинеш до центру, — спокійно промовив він.
Водій мовчки кивнув, уважно стежачи за дорогою.

Позаду, на задньому сидінні, Давид і Віка сиділи поруч. Він, із закоханою усмішкою, поклав руку їй на плече. Мія, помітивши це, мимоволі посміхнулася — їхня пара здавалася їй такою милою і гармонійною, немов створеною один для одного.

Оксана сиділа трохи далі разом із Романою та ще якоюсь дівчиною, з якою Мія ще не встигла познайомитися. Звідти долинав веселий гомін — вони сміялися так щиро, ніби були знайомі вже багато років. Оксана завжди вміла так невимушено влитися в будь-яку компанію, немов з нею всі одразу ставали трохи ближчими.

Машина повільно рушила, плавно вливаючись у потік, і Мія відчула легке тремтіння кузова, ніби саме місто прокидалося разом із ними. Їй раптом захотілося одягнути навушники, зануритися в музику і розібратися у власних думках, що клубочилися всередині, мов туман під ранок.