17

Зранку я прокинулась одна. Марка поруч не було. Напевно готує нам сніданок – подумала я. Але попри мої сподівання Марк в кімнаті так і не з’явився, не через пів години, не через годину. Моє хвилювання почало набирати обертів, бо і на телефонні дзвінки він не відповідав. На поверсі лунали чоловічі голоси. В надії, що там буде Марк, я швидко накинула на себе халат, і вийшла з кімнати. Біля кухні й справді стояли хлопці та щось емоційно обговорювали, але Марка поряд з ними я не побачила.

- Аня, привіт. Чого така збентежена, щось сталося? – звернув на мене увагу Назар.

- Привіт, ви часом не бачили Марка? – запитала я з надією в голосі.

- Марка? А він хіба не з тобою в ночі був?

- Вночі.. так… але зранку він немовби скрізь землю провалився.

- Дивно, він не з тих хлопців, хто тікає після першої ж ночі.

- Дякую, підтримав.

- Вибач, я не те хотів сказати. – відразу попросив вибачення Назар.

- Та чого ти переймаєшся? Все з ним добре, повернеться. – втрутився у розмову Денис.

Настрою не було від слова зовсім. Я повернулась до кімнати, і почала перемотувати в своїй голові всі ті події, які відбувалися протягом останніх днів. Але нічого дивного на думку мені не спадало. Тож це нерозуміння, що взагалі відбувається, дратувало мене ще більше. Випивши склянку води, я схопила продукти, і без будь-якого бажання пішла на кухню готувати сніданок. Я настільки звикла зранку готувати одне й те ж, що вже просто на автоматі налила на сковороду олію, і поставила її на плиту грітися. А сама й далі думала, що ж могло статися, і чому він зник. Невже це знову черговий досвід? Чи можливо я йому просто набридла, і він знайшов когось краще? Так чому б просто мені це не сказати, а тікати як заєць у кущі? Не знаю кому я ставила ці питання, але відповіді на них я точно не знала.

Сковорідка тим часом вже розігрілась, я розбила пару яєць, і накрила це все кришкою. Поки яєчня готувалась, я залила чайний пакетик окропом і віднесла до кімнати. Через пару хвилин жовтки вкрилися білою плівочкою - "соплей" немає, тож яєчня готова.

Сніданок не приніс великого задоволення, але тарілка швидко стала порожньою. Я попивала чай, і споглядала у вікно, з якого відкривався неймовірний вид. Світ навколо жив своїм життям: молодь сиділа біля гуртожитку, обговорюючи кожен своє. Вітер невгомонно розносив листя по всьому подвір’ї, а пташки цвірінькали свої пісні. Раптом телефонний дзвінок перервав цю ідилію, улюблений рингтон роздався на всю кімнату.

- Алло. – нарешті підняла  я слухавку.

- Привіт, люба, - дзвінкий голос Маші заспівав у відповідь.

- Як вихідні провела? Хоча ні, розповіси при зустрічі. Я чого дзвоню, ходімо ввечері на каву, як тобі така ідея?

- Слухай, Маша, ідея чудова, але я пас.

- Я точно Ані подзвонила? Ти відмовляєшся від смачної кави, в такі чудовій компанії?

- Просто не сьогодні, вибач.

- Ні, ні, ні. Ніяких вибачень, відмова не приймається. Я скоро буду в гуртожитку, і щоб до вечора ти була готова.

Маша вміла переконати, тож сперечатися з нею не мало сенсу. Я допила свій час, помила посуд і вляглась назад в ліжко.

Вхідні двері голосно грюкнули, і з них до кімнати зайшла Катя. – О, ти дома. – промовила вона відразу.

- А де мені треба бути?

- Та чого ти відразу так накинулась. Я думала ви з Марком гуляєте, тож не очікувала тебе побачити тут.

- Як бачиш ти помилилась, я вдома. – награно посміхнулась я у відповідь.

- Ну це добре. Інга ще не приїхала?

- Я думала ви разом приїдете.

- Так, ми домовлялися зустрітися на вокзалі, але вона трохи затрималась. Тож я одна тряслась в тій жахливій маршрутці.

З приїздом Каті я навіть трохи забула про свої проблеми, і це дещо облегшило мене. Ми сиділи розмовляли, що буває вкрай рідко. Вона розповідала про те, як насичено пройшли її вихідні, а я уважно то все слухала.

…Вечір був теплий, що не характерно для осені, але дещо вітряний. Ми йшли спокійним кроком, у невідомому напрямку. Попри вихідний, людей на вулицях було мало, але це навіть краще – можна повною мірою насолодитися красою навкруги. Світло ліхтарів лилось з усіх боків, освітлюючи навіть малесенькі вулички. Неподалік грала музика. Непросто музика, мабуть, хтось виступав. Ми почули приємний голос, і вирішили підійти ближче. Музиканта оточив натовп різного віку людей, всі вони легенько погойдувалися і підспівували. Знайшовши вільне місце, ми з цікавістю стали послухати. За мить почувся приємний голос вокаліста, який дійсно мав талант – зачаровувати своїм голосом.

- Ань, пісні звісно класні, але може десь сядемо. – запропонувала Маша.

 Ми доволі швидко знайшли зручну лавочку,  і зупинились на ній. Осінь, вечір, смачна кава – що може бути краще?

- Тепер можеш розповідати, що там в тебе стряслось. – зробивши ковток кави, промовила Маша.

- Скажи чесно, мене й справді нема за що любити? — спитала я, тремтячим голосом.

- Що ти таке кажеш?

- Я всім настільки набридаю, що ніхто навіть слухати мене не хоче, не кажучи вже про щось серйозне. Я… я просто… - далі продовжити я не змогла, бо сльози вирвались назовні.

- Ти зовсім не така. З чого ти взагалі взяла такі дурниці?

Я уткнулась Маші в плече, а сльози досі продовжували текти по моїх щоках. Маша поглянула на мене, і погладжуючи по спині продовжила свою промову.

- Я думаю, той хто, сказав тобі щось образливе, або не думав, що це може тебе зачепити, або він просто заздрить. В тебе просто неможливо не закохатися. Ти офігена на стільки, що жодного словника не вистачить для того, щоб тебе описати.

- Ти це зараз так кажеш, бо я твоя подруга, і ти не хочеш ще більше мене образити. Так ?

- Ні, не так. Може ти все ж таки розповіси, що сталося? Хоча стій, мені здається я знаю в чому справа. Це знову через Марка? Він так і не запропонував зустрічатися?

- В тому то й справа, що запропонував. В нас все було так чудово, що я заздрила сама собі.