14

Наступного дня я прокинулась раніше ніж зазвичай, бо метелики в моєму животі ще досі не заспокоїлись. Споглядаючи, як сонячне проміння пробивалось крізь вікно, я мрійливо уявляла нашу сьогоднішню зустріч з Марком, забувши навіть про те, що ми мали серйозно поговорити.

Обережно повернувшись до столика, і не висовуючись зі зручного кокону ковдри, я спробувала намацати телефон. Мені це вдалось, але коли екран телефону засвітився, я побачила те, що мене дійсно здивувало.

Повідомлення від Марка: «Доброго ранку, я вже приїхав, і страшенно скучив за тобою. Пропоную забити на пари, і провести цей день тільки удвох.»

Бачили б ви моє здивування, від прочитаного. Як би дівчат не було в кімнаті, я б напевно запищала від радощів. Моя відповідь була очевидна, тим паче сьогодні лише нудні лекції, тож прогуляти їх було одне задоволення.

За відкритим навстіж вікном, я спостерігала, як у молодому листі шаруділи пташки, наспівуючи щось тонким свистом. Швиденько піднявшись з ліжка, я зробила декілька ранкових фото і відразу «залила» їх в соціальну мережу, з банальним підписом - «Good morning». Ну а далі все як завжди. Ранковий ритуал – посмішка собі у дзеркало, похід в душ, хвилинки милування собою… Щоправда, сьогодні це були не хвилини, а секунди, бо весь час хтось тарабанив у двері, заважаючи побути наодинці із собою. Але згадавши, що я не дома, а в гуртожитку, швиденько залишила приміщення душової.

- Дівчата, ви що, досі спите? – гучно промовила я.

- Ні, ми вже майже прокинулись. – споглядаючи одним оком, відповіла Інга.   

Але звісно ж вставати ніхто й не думав. Роздався стукіт у двері. Знову той самий стукіт, який зазвичай нічого хорошого не приносить. Думаю не важко здогадатися, що відчиняти двері довелось саме мені.

- Доброго ранку, каву замовляли? – на порозі стояв Марк, тримаючи у руках два горнятка кави.

- Ти мене сьогодні дивуєш все більше, і більше. Проходь.

- Не хочу будити твоїх сусідок, давай краще на балкон підемо.

- Маєш рацію, ходімо. – я вже збиралась виходити, як Марк мене зупинив.

- Почекай, ти точно так збираєшся йти на балкон? – ковзаючи по мені своїм поглядом, запитав він.

Спочатку я не зрозуміла, що він мав на увазі, але згодом згадала, що стою перед ним лише в одному рушнику.

- І справді, треба перевдягнутися. – засміялась я.

- Чекаю тебе на балконі.

…Він вже сидів на стільчику з цигаркою в зубах. Я підійшла до нього ближче. Видихаючи дим у повітря, Марк обережно прибрав пасмо мого мокрого волосся, що спадало на обличчя, і притиснувся до мене ближче. 

- Ти така гарна. – прошепотів він, після чого вчепився в мої губи солодким, з гірким присмаком цигарок поцілунком.

Від цього щось завмирало всередині мене, стискалося, кидало то в жар, то в холод, як тоді, ввечері в коридорі. Марк все сильніше стискав свої руки на моїй талії, змушуючи мурашки бігати моїм тілом то вгору, то вниз.

 Після тривалого поцілунку Марк відсторонився, і тихо запитав : - Ну що стосовно нашої прогулянки? Ти подумала над пропозицією?

- Звичайно я згодна. – ще досі не оговтавшись від поцілунку, промовила я.

-Тоді в тебе є десять хвилин, щоб зібратися..

- Як десять? Я ж навіть нафарбуватися не встигну. – перебила його я.

- Навіщо фарбуватися? Ти прекрасна й без усілякої фарби. – промовив він, цілуючи мене в лоб.

Вид з балкона, як завжди був неймовірний. Сонце люб’язно огортало ранкове місто, зігріваючи кожен його клаптик дороги. Наша кава вже охолола, тож ми швидко її допили, і я побігла збиратися. В той момент моя голова абсолютно була порожня від думок. Я немов би літала на крилах, які Марк подарував мені на балконі пару хвилин тому.

Коли я зайшла в кімнату, дівчата вже снідали, тривожно споглядаючи на мене.

- Аня, в тебе сьогодні перша пара є? – запитала Катя.

- Немає ні першої, ні другої. – відповіла я.

- Лише третя, виходить?

- Я сьогодні не йду в універ, є деякі справи.

- Ці справи випадково не Марк звуть? – почулась злість в голосі Каті.

- Аня, й справді, не пірнай в нього з головою, подумай про навчання. – приєдналась Інга.

- Дівчата, може досить вже? Я доросла дівчинка, і сама можу вирішити як вчиняти. – розгнівалась я.

Після нашого діалогу в кімнаті настала тиша. Я досі не розумію, чому вони так ставляться до Марка. Кожен раз намагаються мене від чогось застерегти, хоча я навіть цього не прошу. Це навіть смішно з боку спостерігати, як дівчата удають з себе гарних подруг, а насправді тільки заздрять нашим стосункам з Марком. Мені інколи здається, що саме через це в моєму житті не так багато подруг. Бо знайти людину, яка дійсно буде радіти твоїм перемогам, і сумувати разом з тобою, коли щось трапляється, дуже тяжко.

Намагаючись не думати про дівчат, я продовжила збиратися на довгоочікуване побачення. Проте вибір, що одягнути був надто важким. Я разів п’ять змінювала своє вбрання, намагаючись зрозуміти, в чому ж краще піти.  Але все ж таки вибір мій зупинився на світлих джинсах і величезному худі, який  чудово доповнював мій образ.

Не сказавши ні слова, я вийшла і зачинила за собою двері. Марк вже чекав мене на сходах.

- Мадам, Ви запізнились на двадцять хвилин. – промовив він, обіймаючи.

- Вибач, були деякі проблеми.

- Які ще проблеми? Що трапилось? – здивовано запитав Марк.

- З дівчатами знову посварились.

- Знову щось за мене наговорювали?

- Ні, в нас свої трабли. Не звертай уваги.

- Ну добре, але пообіцяй, що настрій твій стане краще.

- Я тебе побачила, то вже поступово покращується. – посміхнулась я.

І ми спустились сходами вниз. На подвір’ї вже бігали студенти, поспішаючи в університет, і лише ми йшли в протилежному напрямку.

- А куди ми йдемо? – зацікавлено запитала я.

- Скоро побачиш. Правда треба трішки часу, щоб туди дібратися. Якщо ти не проти, то можемо сісти на маршрутку, так буде швидше.