10

- Інга, признайся, що ти книжковий черв’як, і окрім сидіння вдома тебе нічого не цікавить. - Катя знову почала сперечатися, тільки-но ми зайшли до кімнати.

- Ах, так ти заговорила? Ну добре, я доведу, що твої припущення повна маячня.

- Цікаво подивитися, що з цього вийде. - з усмішкою промовила Катя.

Ну от скажіть мені, чому кожна вечірка починається з суперечок? Невже вони не можуть спокійно спілкуватись?

- Дівчата, може почнемо вже збиратися? – перебила я їх.

- Аня, до вечора ще ціла купа часу.

- Я просто знаю, як ви «швидко» збираєтесь, тож краще завчасно розпочати цей нелегкий процес.

- Ми збираємося? А сама? По пів години в душі сидиш, боюсь подумати, що ти там робиш. – Катя загадково посміхнулась.

… Сьогоднішнє дійство, мало відбуватися на подвір’ї гуртожитку. І все було б чудово, як би не дощ, який лив другу годину поспіль. Саме через такі погодні умови, свято довелось перенести в танцювальну залу, котра знаходиться на першому поверсі. Щоправда, місць там значно менше, ніж було б на вулиці. Але і з цієї ситуації ми знайшли вихід. Зробивши контрольний штрих губної помади, найгарніші дівчата гуртожитку, тобто ми, вже були готові запалювати цей вечір.

Музика горлопанила так гучно, що ми відразу здогадались, куди нам йти. Зайшовши в середину, ми уважно оглянули все довкола. Приміщення виявилось трохи більшим, ніж я собі його уявляла. На стінах висіли різнобарвні кульки та якість незрозумілі постери (напевно, що знайшли, те й начепили).

- Ого, скільки людей, відчуваю буде щось масштабне. – радісно поплескуючи, промовила Катя.

Народу і справді набилось, як кільок в банці зі шпротами. Навіть не можливо було розгледіти кожного.

- Головне знову не загубись, як в той раз. – підколола я її.

- Не хвилюйся, Марк про це попіклується.

Слова Каті прозвучали надто дивно, склалось враження, що вона навмисно наголосила на цьому, немов би очікувала якоїсь реакції з мого боку. Проте, я лише посміхнулась їй у відповідь.

- Дівчата, може нам вже час зайняти місця? – стривожено натякнула Інга.

- Давайте он там сядемо? – я показала рукою на напівпорожній ряд.

Дівчата погодились. І от нарешті вмістивши свої дупки на стільця, ми детально почали оглядати кожного, хто тільки-но заходив до зали. Напевно, в той момент ми виглядали, як старі, буркотливі бабки. Щоправда, для повної картини нам не вистачало лише насіння. Наші спостереження відволік дівочий силует, який стояв перед нами.

- Привіт, біля вас тут вільно? – тихенько запитала дівчина.

- Так, декілька ще вільних місць є, проходь, якщо хочеш.  

Дівчина обережно пройшла, і зайнявши місце біля мене, промовила: - До речі, я Маша.

- Я Аня, а це мої сусідки по кімнаті – Катя й Інга. – дівчата помахали у відповідь. А ти чого сама?

- Мої сусідки не захотіли йти. Як виявилось, не прихильники подібних заходів.

- Можу зробити висновок, що ти сміливіша за них. – посміхнулась я.

- Не то щоб сміливіша, просто стало цікаво. Думаю, чого б не сходить. А ви до речі з якого факультету?

- В нас тут цілий набір, всі з різних. Я з юридичного. Катя з факультету соціології. А Інга з фізмату.

- Да ладно, ти серйозно з юридичного? – здивовано запитала Маша.

- Чого тебе це так дивує?

- Я просто теж звідти, 111 група.

- О, ну то виходить, що ми одногрупниці.

- Оце так збіг обставин.

Ми голосно засміялись. Дівчата подивились на нас з таким виглядом, що відразу можна було зрозуміти, як вони «раді» новій людині в нашій компанії. Але тільки-но на горизонті з’явився Марк, як Катя враз змінила свій сумний вираз обличчя, на ніжну посмішку. Добре, що він нас не помітив, хоча не знаю, як можна не помітити Катю з яскраво – червоною помадою, яка махає на всю залу, як навіжена? Не зважаючи на те, що він вже давно пройшов повз нас, я все ще не могла перестати дивитись в його сторону. Силует Марка немовби застиг переді мною. Боже, який же він спокусливий в цьому чорному худі…Так, стоп. Що це за думки? Воу, воу, воу, Аня, гальмуй. Добре, що нарешті почалась вступна частина посвяти, бо страшно уявити, які б думки були далі.

Все було майже так само, як зранку. Дівчата співали пісні, деякі колективи показали танці, щоправда, ще конкурси були, і як ви думаєте, кого ж потягли брати в них участь? Правильно, звичайно мене. Не сказала б, що задоволена цим, але вибору не було. Я більше хвилююсь за те, чи не бачив цієї ганьби Марк. Хоча чого мене це так турбує? Здається, останнім часом, я надто часто думаю про нього. Або не здається…

Поки всі чекали якоїсь масштабної посвяти, страшних випробувань, старші курси напевно вирішили в цьому році сильно не заморочуватись. Тож, щоб довести, що ми гідні студенти, нам довелось лише поласувати солоною кашею, а потім всю цю «смакоту» запити чаєм з перцем. І знаєте, більшості й Каті в том числі каша сподобалась. Так що можна вважати випробування ми пройшли гідно. Правда Маша не дочекалась цієї смакоти, і пішла раніше. Тож можна вважат, що вона не справжній студент?)

Після свята всі розбрелись в різні сторони. Не важко було здогадатися куди саме так поспішають студенти. Ви все ще не знаєте куди? Звичайно всі поплентались у свої кімнати, влаштовувати продовження банкету. А от ми про це якось не подумали, і Катя вже стояла не задоволена, що всі святкують без нас, а точніше без неї.

- Дівчата, може приєднаємось до когось? – Катя швидко вигадала, що робити.

- Як ти собі це уявляєш? – з цікавістю запитала я.

- Я можу написати Марку…

- Катя, ми вже зрозуміли, що він тебе зачарував. То може вам відсвяткувати це вдвох, а ми підемо годуватися до завтрашніх пар? – Інга все ще хотіла ухилитись від святкувань.

- Аня, ти теж такої думки? – незадоволено запитала Катя.

І що мені відповісти? З одного боку я завжди не проти різних вечірок, але знову бачити Марка в компанії Каті, сильного бажання не викликає.  Тим паче якщо Інга не хоче йти, то мені доведеться сидіти там одній. І тут я загадала Дениса, який там точно буде, а це значить, що знову почне залицятися. Після минулої вечірки, він десь відкопав мій номер і почав кожного дня написувати. Тож Денис є ще одним приводом не йти святкувати далі.