7

- Аня, ти хоча б пам’ятаєш номер кімнати?

- Напевно ви мене зараз приб’єте…

- Тільки не кажи, що ми не знаємо куди йти.

- Начебто 913.- невпевнено промовила я.

- Начебто?

Підходячи ближче до блоку хлопців, ми почули відлуння музики, яка горлопанила десь поряд.

- Виходить нам сюди? – здивовано перепитала Інга.

Я невпевнено постукала у двері. І вже буквально через декілька секунд перед нами стояв хлопець в зелених окулярах та банкою якогось напою в руках.

- Красуні, вам чого?

- Ну взагалі-то ми на вечірку.

- На яку таку вечірку? – хлопець насупивши брови, підняв окуляри.

- «Фарш»

- Аа, так ви свої. Чого відразу не сказали?

- Ну взагалі то, ми так й сказали. – Катя вже виглядала роздратованою.

- Вибачте красуні. Самі розумієте перевірки ходять, то треба обережно все робити. Проходьте.

Коли ми переступили поріг кімнати, то були приємно здивовані. Всередині все світилось від великої кількості гірлянд та LED – стрічок. На столі стояли різноманітні закуски, а склянки були наповнені незрозумілою рідиною.

- А вони мають смак, - сказала я подругам.

- Так, не погано підготувались - відповіла Інга.

- Ну то чого ми стоїмо? - Вигукнула Катя. - Давайте відірвемося на повну!

І ми увійшли прямо в центр цих шалених веселощів. Музика грала з неймовірною гучністю, що я ледве чула своїх сусідок, які щось без перестанку говорили.

- Я візьму щось випити, - повідомила я подругам і попрямувала до столика з напоями. Їх було багато. Від міцних напоїв до соків. Я стояла, не знаючи, що вибрати, як раптом на моє плече лягла велика, важка рука. Я повернулась, і на свій подив побачила Марка. Це був, той самий хлопець, який запросив нас сюди. Він знову мило посміхнувся, але було щось дивне в цій усмішці та погляді.

- Які люди! Радий бачити тебе - сказав він. - Допомогти?

- Привіт. Та я начебто не потребувала допомоги.

- Оу, навіщо так грубо.

Нашу розмову перебила Катя, яка прибігла, тільки-но побачила Марка.

- О, Марк, привіт.

- Привіт, вибач не знаю твоє ім’я.

Сусідка обережно простягла руку: - Катя.

- Дуже приємно познайомитися.

- Мені також, - сказала Катя і посміхнулася. – Що ви тут обговорюєте?

- Та ось, хотів твоїй подрузі допомогти, а вона якась не весела. – не відводячи від мене погляду, сказав хлопець.

- Не звертай увагу, вона завжди така. А от мені можеш допомогти. Не знаю, що випити. Не порадиш?

- Дивлячись що хочеш, міцніше чи слабше щось?

Я вирішила їм не заважати, тож  взявши декілька келихів з напоями, пішла в пошуках Інги.  Народу в кімнаті ставало все більше, а музика горлала майже на весь поверх. Всі веселились, танцювали, пили, лише Інга сором’язливо сиділа на стільчику біля вікна.

- Так, ну і що вже сталося?

- Нічого, все добре. Не звертай. До кого то вже Катя прилипла?

- Тож Марк, сусід наш, що зранку приходив.

- Щось він мені не подобається, якийсь мутний.

- Не бери дурного в голову. Краще ось, тримай. – я простягнула їй келих з вином.

…Час потихеньку плинув. Інга вже пішла в кімнату спати, Катя ще досі мило розмовляла з Марком. А я неначе й була в оточенні людей, але відчувала себе одинокою. Зараз єдиним моїм другом було келих з рідиною. Хоч місячна норма алкоголю в моєму організмі була явно перевищена, проте зупинятися я не збиралась. Швидка музика поступово змінювалась на повільну, а я хитала головою в такт.

- Не хочеш потанцювати? - Запитав м'який голос прямо в мене над вухом. Від несподіванки я відскочила і мало не впала, все ж таки алкоголь дав про себе знати.

- Обережніше, - попередив хлопець і схопив мене за руку. - Мабуть, хтось переборщив з алкоголем.

Це виявився той самий блондин, якого я бачила зранку.

- Ти що, натякаєш, що я п'яна? Якщо так, то ти помиляєшся, я ще цілком можу адекватно мислити.

- Що ж, тоді повторю своє запитання: чи не хочеш потанцювати?

Я зам'ялася. З одного боку, Денис (начебто так його звали) був не з тих хлопців, які мені подобаються, але з іншого – це все одно було куди краще самотності. Тому зітхнувши, я погодилася. Денис подав мені руку, й ми опинились в центрі кімнати.

В кутку навпроти солодко танцювали Катя і Марк. Але він весь час чомусь не зводив з мене очей. Побачивши це, Денис притяг мене до себе ще ближче.

- Ей, тримай дистанцію, будь ласка! - Попросила я. - Це лише танець!

- Як скажеш. - з досадою відповів він.

Весь танець я ловила себе на думці, що не спускаю очей з Марка, навіть трохи ревную його до Каті. Але агов! Аня прокинься, до чого ці ревнощі? Ви навіть не пара. Тим більше в тебе є Антон. – внутрішній голос, десь там  всередині мене, трохи привів до тями.

Коли пісня нарешті завершилась, я відпустила руку Дениса й пішла подихати свіжим повітрям на балкон. Нічне місто заспокоювало мене своєю красою. Тисячі ліхтариків освітлювали вулички, а зірки переплітались утворюючи сузір’я. А десь там вдалині навіть можна було почути цвіркунів. Я стояла трохи тремтячи від літньої прохолоди, спостерігаючи за цією красою та допиваючи залишки алкоголю. Вхідні двері на балкон рипнули. Я обернулась й побачила позаду себе Марка.

- Не холодно одній тут стояти?

- Трохи є. – тихо відповіла я.

Тоді Марк накинув мені на плечі свій бомбер, і підійшов впритул. Такі його дії змушували моє серце битися з неймовірною швидкістю, а думки знову всі розвіялись. Я не розуміла, що зі мною відбувається. Чому я так емоційно на нього реагую? Здавалося б звичайний хлопець, якого я бачу лише вдруге…

- Ти вся тремтиш. Може краще в кімнату підеш? - Марк тихо прошептав мені на вухо.

- Мені й тут добре, тим паче в кімнаті Інга спить.

- Добре, тоді посиджу с тобою, якщо ти не проти.

Після цих слів, Марк заліз на підвіконня та дістав з кишені пачку цигарок.