6

Я прикинулась від сильного гуркоту, який лунав з коридору. Що там відбувається? Неохоче розплющивши очі, я потихеньку сповзла з ліжка і вже була готова вбивати того, хто з самого ранку не дає спати. Проте роздратована виявилась не лише я. Ці гомінкі звуки розбудили й Катю, яка з незадоволеним виглядом сиділа на ліжку.

– Що там таке? - у перервах між позіханнями, запитала вона.

– Зараз подивлюся. Але хто б це не був, він отримає на повну. - і накинувши халат попленталася до дверей.

Тільки-но я вийшла, гомін враз припинився, але через хвилину роздався з ще більшою силою. Придушуючи свій гнів, я відчинила двері й застила від подиву. Неподалік сусіднього блоку стояла купка хлопців, які нервово копошились біля дверей своєї кімнати, намагаючись полагодити замок. Тепер мені стало все зрозуміло, але нащо так горлопанити в таку рань. Набравшись сміливості я підійшла трохи ближче.

- Екхмм... Я вам не заважаю?- якомога голосніше, вклавши в ці слова весь сарказм, запитала я.

Хлопці обернулись і застили, немов побачили замість мене примару. Чесно кажучи, я не очікувала в такий ранній час зустріти, гарних парубків на своєму поверсі, тому теж трохи розгубилась. Проте, усвідомлення того, навіщо я сюди прийшла, привело мене до тями. Я зібралась, і запитала знову:

- Молоді люди, хто ви? І що тут робите?

- Мадемуазель, не хвилюйтесь ми не злодії, а лише ваші сусіди. - відповів брюнет у темній футболці з доволі милою посмішкою.

- Сусіди? Як мило! Скажіть, будь ласка, сусіди, ви взагалі бачили котра година?

- Так, бачили. Начебто п’ята ранку. А що таке?

- Взагалі то, деякі люди, як правило, сплять у цей час.

- Вибачте, але у нас невеликий форс мажор. Розумієте, наш друг бовдур, трохи не розрахував сили, і виламав замок. Навіть не запитуй, як це сталось, все одно не повіриш. От тепер доводиться лагодити його.

- Робіть це трохи тихіше. Все ж таки ви тут не одні.

- Як скажете. Вибачте, що потривожили вас. До речі, я Марк, а це...

- Харе, брате! Ми самі в змозі представитися, - обірвав його блондин, який стояв майже біля мене. - я Денис.

- Назар, - кивнув кучерявий хлопець у білому худі.

- Матвій, - помахав рукою ще один брюнет, тільки в червоній майці. - А тебе як звати, красуня? - спитав він, пожадливо поглядаючи на мене.

- Я Аня, виходить ваша сусідка з блоку навпроти, якій ви не дали поспати.

- Ми можемо якось загладити свою провину?

- Якщо для вас це буде не тяжко, не шуміть, будь ласка. – я розвернулась і пішла до кімнати.

– Приємно було познайомитись, – прокричали у слід хлопці.

Оце так ранок почався, краще й не вигадаєш. Поспати тепер точно не вийде, а от випити чашечку чаю, була б не погана ідея. Тож зайшовши по дорозі на кухню, я поставила чайник, а сама пішла в кімнату, переодягтись.

За відкритим навстіж вікном виднівся рожевий світанок. Сонце потрохи підіймалось над горизонт. Каламутний серпанок, що навис, поступово розсіювався в повітрі, а пташки наспівували щось тонким свистом…

Катя все ще спала, а я вирішила почитати чат гуртожитку. Але витративши на це пів години, нічого  інформаційного я так і не знайшли. Якщо ви коли-небудь перебували в подібному чаті, то, мабуть точно знаєте, що там відбувається. І при чому саме смішне те, що у більшості таких діалогах, події розгортається майже однаково. Зазвичай хтось шукає ліки, або їжу. Якийсь мамкин помічник просить молоток, а комусь посеред ночі знадобились цигарки. Хтось жаліється на сусідів, а хтось шукає свою кофтинку…І таких смс більшість.

Знову стук у двері. Цікаво, хто на цей раз? Відставивши чашку, я піднялась з ліжка. У дверному отворі стояла дівчина, а позаду неї величезна жовта валіза.

- Привіт, це ж 917 кімната?

- Привіт, так. - я показала рукою на табличку з номером.

- Чудово, тоді я до вас.

- Вибач, але для початку ти хто?

- А, так, я не представилась. Я Інга, ваша сусідка.

- Ми тебе ще вчора чекали, проходь.

- Я вчора трохи запізнилась на потяг, тож довелось чекати інший.

- Зрозуміла проходь тоді. З речами треба допомогти?

- Ні, дякую. Я  речей не багато брала. Тільки все саме не обхідне.

Притягнувши валізу, Інга зайшла до кімнати та почала все оглядати.

- А у вас тут доволі не погано.

- Ми вчора, що змогли, прибрали. Так що розміщуйся. Твоє ліжко на другому поверсі.

- З вас ніхто не хоче помінятися місцями?

- Ні, ми вже собі місця обрали, лишилось твоє.

- Добре. – Інга сумно зітхнула, і почала намагатися залізти на своє ліжко.

Я спостерігаючи за цим видовищем розмірковувала, чи наступить вона на Катю, чи в цей раз обійдемось без жертв. З першого разу Інга не подолала ліжко, а от з третього абияк залізла, щоправда, трішки зачіпила Катю.

- Аай! Що тут до біса відбувається? Ти хто?

- Пробач, будь ласка. Я Інга, ваша сусідка.

- Аа, сусідка. Ну тоді сусідка, спеціально для тебе зробили драбину, щоб зручно і легко залізти на верх. Зовсім не обов’язково мене калічити.

Стосунки Каті та Інги не задались з самого початку. Ми буквально вчора розмовляли, що було б класно жити вдвох, а сьогодні на тобі, чудо в капцях. По обличчі Каті можна було зрозуміти, яка вона була «рада» новій сусідці. Тож я вирішила брати ситуацію у свої руки.

- Так, дівчата, давайте без кіпішу. Мені його з ранку вистачило.

- До речі, що то було? Бо я щось вирубилась, навіть не дочекалась тебе.

- Виявляється, це наші нові сусіди намагались потрапити додому.

- Тобто?

- Замок в них зламався, ремонтували.

- Гарні хоча б?

- Ну симпатичні, думаю тобі хтось точно сподобається.

- Оо, треба до них за сіллю сходити.

Після вчорашніх балачок з Катею, я дізналась багато чого про неї та її життя. Наприклад те, що вона не прискіплива до хлопців, тобто її взагалі не хвилює буде він повний, чи маленького зросту, для неї головне його наявність. Ви уявляєте як розгулялись гормони у цієї дівчини? Тому й не дивно, що вона відреагувала саме так. А от що стосується мого хлопця, то він й досі не перетелефонував мені. На емоціях я написала величезний текст, який відразу відправила, але і його він проігнорив. Трохи посидівши, я подумала і вирішила, що більше принижуватись не буду, краще дочекаюсь, коли в нього прокинеться совість. Але, щось мені здається, що чекати я буду довго.