3

Вчорашні посиденьки виявилась такими класними та атмосферними, що навіть не хотілось прокидатись. Але суровий голос провідниці було чути ще з початку вагона. Я нерішуче відкрила одне око, оглянувши приміщення довкола. Сусіди все ще спали, а на все купе стояв жахливий сморід риби. Навкруги панувала повна тиша, лише яскраве, ранкове сонце заглядало у вікно. Тишу перервав стук у двері. Не чекаючи відповіді зайшла жіночка з гарно зібраним волоссям і яскравою помадою на губах. Я відразу зрозуміла, що це була провідниця. З ніжною посмішкою вона попередила, що через десять хвилин потяг прибуває до Києва. Від її слів, сусіди вже почали прокидатися, а я почувши це, відразу заходилась збирати речі. Скрутила свою постіль, забрала залишки котлет і вдягнувши джинсову куртку, потихеньку направилась до виходу. Телефон був збитий не тільки маминими дзвінками, але й повідомленнями від Антона. Щоправда, він нього було лише три смс, а мама в цей раз побила свої рекорди, 120 пропущених дзвінка, і це тільки за три години. 

Потяг поступово зменшував швидкість, а у вікні вже виднівся столичний вокзал. Подякувавши сусідам за веселу компанію, я впевнено покрокувала до виходу. Спустивши свої пакунки, та й себе заодно, я трохи розгубилась. Все було настільки гарне, що я стояла немов би зачарована. Люди навколо кудись поспішали, метушились, як комашечки в мурашнику. А я тільки зараз зрозуміла, що не продумала свій план дій. Ви тільки уявіть, шістнадцятирічна дівчина, стоїть одна посеред чужого вокзалу, навіть не знаючи куди їй йти далі. Так, так, знаю, сама винна, що не знайшла хоча б якусь інформацію, стосовно своєї подорожі, от тепер за свою дурість вигрібаю.

Простоявши декілька хвилин, я згадала, що моя двоюрідна сестра мешкає десь тут неподалік.  Не втрачаючи час, я швиденько набрала її номер телефону. Що правда зателефонувавши їй, виявилось, що живе вона не в Києві, а в Щасливому, тобто під Києвом. Тож, щоб не ночувати на вокзалі треба було поспішити на зупинку. На диво, автобус приїхав доволі швидко, я навіть не встигла перепочити, як знову опинилась в дорозі. Проте зараз буде змога трохи роздивитись Київ. Автобус рушив, а в вікні відкрився чудовий краєвид на традиційні каштани, які своїм зеленим листям освіжали вулиці довкола.  Усі люди метушились, кудись поспішали. Склалось таке враження, що усі вони біжать в «АТБ» за акційною гречкою. Я мовчки спостерігала за цим хаосом, навіть не помітивши, як до мене підійшла жіночка кондуктор.

- Доброго дня! Ваш квиток, будь ласка.

Я почала копошитись в кишенях. Намацавши якийсь папірець, дістала його і протягнула жінці.

- Я звичайно рада, що ви їдете в цирк. Але я б хотіла побачити квиток на автобус.

Я здивовано подивилась на те, що тримала в руках, і справді це були квитки у цирк, невже їх «клоун» непомітно підкинув? Приємно й неочікувано, але дарма він це зробив, я навряд чи піду туди, бо не прихильник подібних шоу. Але й викидати не буду, на щось та й згодиться. Перебравши всі речі, я все ж таки знайшла потрібний квиток.

- Ось, будь ласка.

Жіночка подивилась, і я зі спокійною душею поїхала далі. Але з думок все ще не виходив вчинок «клоуна». Чому він мені особисто в руки не віддав? Навіщо ці сюрпризи? Я дістала ще раз ці квитки. Їх було два, а між ними лежав маленький папірець, з якимись цифрами. Не важко було здогадатися, що ці цифри - його номер телефону. Так, я звичайно могла б подумати, що це був номер карти, але навряд чи він починався зі знака «+».  Дивний він чоловік. Я обережно склала папірці, і про всяк випадок поклала в гаманець.

…На автобусній станції мене вже чекала Юля зі своїм чоловіком. Тож помітивши їх, усмішка мимоволі з’явилась на моєму обличчі. За цей час, поки я їх не бачила, вони знатно подорослішали. Влад відпустив бороду, мені навіть здалося, що він підкачався, бо раніше виглядав, як глистик, а зараз такий солідний чоловік. А в Юльки хіба, що тільки колір волосся змінився. Раніше вона була руда, а зараз стоїть чорна, як ворона. Навіть не розумію, навіщо перефарбувалась. Можливо колись допетрає, яку помилку зробила, але вже буде пізно.

Водій не встиг заглушити двигун, а Юлька стояла вже тут, як тут. Забравши всі мої сумки, ми попрямували до авто, в якому чекав нас Влад.

- Слухай, у вас тут так гарно. Не можу намилуватися.

- Це ти навіть не все ще побачила. Але не хвилюйся, сьогодні ввечері на тебе чекає екскурсія, від кращого екскурсовода країни.

Ми голосно засміялись. Насправді Юля ніколи не працювала екскурсоводом, не знаю, з чого вона присвоїла собі цей статус. Після закінчення університету, вона відразу подалась у сферу маркетингу. І от до сьогоднішнього дня рекламує різні бренди. Коротше кажучи, може будь-кому втюхати навіть те, що не потрібно. Але її ідея, щодо екскурсії мені сподобалась. Це ж тільки уявити, скільки можна наробити крутезних знімків. Київ, ліхтарики, і я день на цьому фоні… Що може бути краще? Хіба що піца з ананасами та шинкою. Така любов до фото з’явилася в мене ще в дитинстві. Щоправда, тоді не було таких смартфонів, як зараз, тож доводилось фотографувати на стареньку нокію. Але навіть камера в 4Мп, робила особливі знімки, які були просякнуті своєю атмосферою. Це захоплення дуже яскраво вплинуло на моє життя. І тепер в кожній компанії я саме та людина, яку всі чекають, поки вона щось сфотографує. Звичайно, моїх друзів це дратує, але я ж не винна, що вони не бачать прекрасне у дрібницях.

…Ми вже потихеньку під’їжджали до будинку Юлі та Влада. Я в них тут вперше , і вже приємно вражена. В кінці вулиці стояв двоповерховий будинок, як пізніше виявилось, це саме той, куди ми їдемо. Дім був оформлений у світлих тонах, весь такий мінімалістичний і сучасний. На території розташовувався сад, де стояли великі гойдалки, батут та лавочки, не знаю для чого, адже дітей в них немає. Ще там був басейн із невеликими гірками та вежею. Здається, я вже знаю, що відвідаю першим.

Юля люб’язно показала мою кімнату. За розмірами вона була більша, аніж та, в якій я прожила всі шістнадцять років. По центру розташоване велике двоспальне ліжко, з м'яким матрацом. На стінах висіло безліч поличок, навпроти вікна стояла шафа, а поряд  з нею дзеркало в повний зріст. Кольорова гама кімнати була не яскрава, шпалери лише трохи відтінялись від стелі, завдяки чому надавали кімнаті свіжість й легкість.