2

2

Ви ж знаєте, що ми не єдині. Існує безліч однакових світів, які починають відрізнятися від своєї копії тоді, коли хтось майже однаковий в різних світах робить вибір, доводячи лінію подій до того, що в цих різних світах починають з'являтися різні люди. І все - через наш вибір.
Але є домінантні планети, які можуть контролювати свої підлеглі копії.
В домінантному світі Романа закидає свою доньку в підлеглий світ, майже точнісіньку копію основного, але який є нашою тією самою Землею.
- Я відкриваю портал. Коли ти, Орисю, змінишся,  я тебе поверну додому. - пообіцяла Романа - її мати.

Простір перед Орисею закрутився, підсвітився - і дівчину затягнуло в якийсь скривлений простір.

Зі сторони, якщо настільки зменшити простір, в мільярди разів, було би видно, що він нібито склався, як лист паперу, через який з двох сторін ніби пройшла золота нитка, по якій всередині перемістилася Орися.

Вона з'явилася у лісі біля траси.

На світанку.

Прохолодно, а Орися лише в одній легкій блакитній сукні.

- Я тебе ненавиджу, мамо! - прошипіла дівчина.

Та пішла вздовж дороги.

Якесь легкове авто сімейного типу наближалося і раптом зупинилося.

- Тебе підкинути, дівчино? - запитав доволі дорослий чоловік за кермом.

- Можна. - відповіла Орися.

- Тобі куди?

- У місто.

- Сідай. - запросив він до себе в машину.

Орися сіла. Чоловік озирнувся навкруги та... Несподівано заблокував усі двері.

І витягнув ключи, поклавши їх до кишені.

- Попалася, рибко. - промовив він, сів поруч на сидіння поруч та поклав свою руку на оголене коліно Орисі.

- Приберіть, будь ласка, свою руку? - попросила дівчина.

- А то що? Я годину їду по цій трасі. Ніхто мені не зустрівся. І навряд зустрінеться. По такій дорозі в таку рань ніхто, крім мене, не їздить. Невже тебе не вчили: не сідай до чужого авто до чоловіків? Сама винна. Буду тебе виховувати. Практикою, щоб запам'яталося на довго. - пояснив чоловік, розстебнув ширінку та наклонився над дівчиною, навалюючись на неї всім своїм тілом, намагаючись підняти спідницю її сукні.

Орися підсвітилася та вдарила його струмом, відштовхуючи від себе.

Чоловік вдарився головою та втратив свідомість.

А його тіло здригалося від току, який все ще був у ньому. 

Дівчина знайшла ключі в кишені чоловіка та завела авто. А потім почала вивчати на панелі кнопки, шукаючи ту саму, яка би відчинила би ці двері.

Знайшла ту саму кнопочку методом проб та помилок й відчинила двері, через які залишила авто разом з його несвідомим тілом.

- Доброзичливий світ. Нічого не скажеш. Ненавиджу тебе, мамо! Дякую тобі за те, що мене майже не зґвалтували! Стільком навчилася через це! Тобі б таке...

Орися пішла пішки вздовж дороги траси.

Нікого більше з людей. Жодної машини. 

До обіду майже дійшла. У роті було сухо. Їсти хотілося.

- Тобі б таке мамо! Хочеш з мене знущатися чи зробити так, щоб мене не було? Але до цього... До своєї смерті щоб я мучилася? 

Орися йшла по дорозі, вже в голові її паморочилося.

Вона вже не помітила, як почала втрачати свідомість.

І повільно зміщувалася на зустрічний рух...

За дуже крутим поворотом вискочив тяжкий вантажний фургон прямо на дівчину...

Шансу вижити не було. 

Наскільки би не був досвідченим та обережним водій, як швидко би він не реагував на зміну дорожньої обстановку, місця та часу для маневрів не було...

Але якесь сяйво огорнуло Орисю та підняло над цією вантажівкою та поклало її на узбіччя.

- Мамо... - прошепотіла дівчина. - Ти стежиш за мною...

Обличчя матері полупрозоро проблиснуло в просторі на мить та зникло.

У вузах Орисі прозвучало:

- Я не вбити тебе направила на Землю, а повчитися життю.

І голос зник.