15.

        В понеділок Роман вирішив обʼявитися. Хороший татко зʼявився з купою солодощів та подарунками. Ну звісно, легко стерти з дитячої пам’яті обіцянки, поманити тим, що вдома не рекомендоване до вживання. Не те щоб Марго демонізувала їжу, але солодке в обмеженій кількості. А він приніс від новорічних наборів до цілих пакетів цукерок та жуйчиків.
 

Маргарито завалилася на диван, усвідомивши, що зовсім не рада Романовій появі. Вчора вони провели день учотирьох. Їздили в аквапарк, ввечері гралися в настолки. Щоправда, після тих слів про дитину, Микита розвернувся й пішов на кухню і більше не подавав жодних знаків уваги, як робив до цього. Навіть коли чоловіки ледь голови не скручували завбачивши її в шикарному купальнику. Так, трохи провокативно, проте вона хотіла побачити бодай якусь реакцію. Він ніби повністю охолов, хоча з дітьми був так само привітним та добрим. Навіть вклав спати Адріанку, яка попросила саме його читати казочку. А тоді пішов, сказавши на прощання «бувай», навіть не поглянувши у вічі.

Це гризло з середини, хоча чого ще очікувати від чоловіка, який шукає зустрічі лише на одну ніч. Вона не стала виключенням, той нехай. Отримала задоволення не менше, може собі дозволити. Тільки чомусь все одно боліло.
 

— Алло, поговорімо.
 

— Буду скоро в Біголі десь за годину, встигнеш?
 

— Встигну.
 

Віднайшовши твідовий костюм з довгою спідницею, Марго швидко одягнулася. Легкий макіяж, на укладку часу не було. На вулиці так само лежало багато снігу, тож добиратися доводилося не просто, проте вона встигла.
 

Підсівши до нього за столик, розпочала сама:
 

— Арсеній, я хотіла пояснити всю ситуацію. Річ у тому, що мій колишній не забрав дітей. Микита, як ти вже знаєш, хрещений Остапа…

— Ти з ним спала? — перебив, не дочувшись.

— Так… — в голові крутилося купа відмазок, але збрехати аби потім кожен раз червоніти, це не про неї.
 

— Нам більше немає про що говорити. — уткнувся в телефон, ніби поруч нікого не було. 
 

Марго, тримаючи сльози в собі, встала і рушила у бік підземного паркінгу, де лишила своє авто. В ньому дозволила емоціям взяти гору. Було образливо, але має, те на що заслужила.

         Повернувшись додому поривалася подзвонити Микиті, але що вона скаже та і який сенс. Тож зарившись у ковдру, увімкнула кіно. Там показували, як фантастично гарна жінка не може повірити у свою красу й у неї закохується справжнісінький принц на білому ролс-ройсі.
 

— В мене було щось подібне, не ведись. — промовила в голос і вимкнула телевізор.
 

Залишок дня робила щось по дому аби тільки відірватися від дурних думок.

«Полетіли на море?» 
 

Сповіщення від Олесі трохи поліпшило настрій. За телефонним дзвінком Марго вияснила усі деталі та зателефонувала Роману аби той залишив дітей у себе на кілька днів.

— Бери їх з собою.
 

— Я хочу відпочити.
 

— Та що ти за матір, втомилася від дітей? Вони постійно як не в школі, так на якихось гуртках, навіть Адріану в садок спихнула.
 

Марго не могла отямитись від цих слів, різало, мов ножем.
 

— Повідом їх, що скоро заїду.
 

Поклала слухавку й пішла збирати валізи, свої та дитячі. Сліз сьогодні було достатньо, тож більше не плакала. Злилася, жбурляла іграшками, які попалися під ноги, але не плакала.
 

Дівчата лежали на шезлонгах, Олеся ошелешено вислуховувала слова від колишнього.
 

— Так, нормально промила йому мозок та психологинька.
 

— Якось так. — здавила в зубах трубочку, розмірковуючи чи варто говорити про Микиту.

Разом з Олесею вони винайняли будиночок на одному з островів середземноморського моря. Усе необхідне було під рукою, діти могли поплескатись у басейні, чому були безмежно раді. Дівчата тим часом попивали смузі. Олеся розповіла, що ходить на побачення з одним і тим самим чоловіком вже як кілька місяців і от вчора він зробив пропозицію, а вона вирішила втекти та обдумати усе.

— Ти його кохаєш?

— Я Мишка кохаю.
 

— В серці є більше місця, Михайло нікуди не подінеться звідти. Він хотів би аби ти була щаслива.

— Ти знаєш, я вперше дійсно щаслива. Не шукаю в ньому спільних риси чи відмінності з Михасем. Просто насолоджуюсь часом проведеним разом.
 

— Це ж чудово. — Марго щиро раділа за подругу.
 

— Мені соромно. Я ж обіцяла і в горі й в радості.
 

— Поки смерть не розлучить вас, Олесь…
 

Вона мовчала, дивлячись на те, як бавляться діти. Олеся понад усе на світі хотіла й своїх дітей, але минуле не відпускало.
 

— Я переспала з Микитою.