12.

          Марго обернулася на знайомий голос. Відчуття було ніби вона вийшла з теплої води під сильний холодний вітер. Їй було добре в бульці, в ній час завмер, події навколо не хвилювали. Були лише вони. А тепер все розбилося об реалії та важко тягли до землі.
 

— Така ідилія. — голос звучав холодно, але більш як байдуже.
 

— Привіт… — ледь видавила з себе.
 

Було соромно, не за те, що стояла тут поруч з іншим чоловіком. А за те, що саме з цим чоловіком вона вчора цілувалася. За те, що їй подобалися ці цілунки й за те, що вона відчувала до нього.
 

— Ми не знайомі здається, я Микита. — чоловік простяг свою руку, Арсеній неохоче та все ж потис.

— Арсеній.
 

— Пригадую, Марго щось казала про вас. Ви ніби були на кількох побаченнях. — чоловік лише махнув головою у знак підтвердження.
 

— А ви? — скорчив гримасу, ніби намагався пригадати звідки ж знає чоловіка.
 

— Я другий батько цих бешкетників. — на знак підтримки, Остап міцно обійняв його. — Хрещений.
 

В голові у Марго промайнула народна говірка «Що то за кума, що під кумом не була». Абсолютно дурнувата, вона так дражнили по початку Олесю, коли хотіла звести їх з Микитою. А тепер червоніла від спогадів про диван у нього вдома.
 

— Це твоя донька? — несміливо запитала, помічаючи спільні риси.

Дівчина мала темне кучеряве волосся, широкі брови та чорні очі, обрамлені густими віями. Одягнута зовсім не як типові підлітки в Україні. Ніби зійшла з обкладинки глянцевого журналу. Дороге кашемірове пальто з обʼємною підкладкою, а чобітки здається зовсім не по сезону.
 

— Так, Емма, познайомся з Маргаритою.
 

— Дуже приємно. — відповідає з сильним акцентом та неприязню.
 

— Мені також.
 

Марго не знала куди подітися від цієї ніяковості, а Микиту тим часом це здається забавляло, тож він додав:
 

— Ми планували пообідати, приєднаєтесь?
 

— Навряд. — Арсеній знову зміряв поглядом опонента. — Обіцяв покататися донці.

— Шкода, що раніше не прийшли. Ну що ж, ми підемо.
 

Він власно огорнув талію Марго та направив до виходу. З боку можна було подумати, глава сімейства. А Марго закипала.
 

— Я зателефоную тобі. – лишень встигла бовкнути.
 

При синові сцену вирішила не влаштовувати, бачила його захисну позу і підігравання Микиті. Насправді по шапці хотілося надавати обом.

— Я втомилась і хочу додому.

— Добре, тоді замовимо доставку. Остапе, як на рахунок китайської їжі?

Вони продовжували розмову між собою, коли Марго закипала та все ж стримувалась. Вона не розуміла на кого злиться, просто лють йшла через гору і хотілося тупцяти ніжками, як це інколи роблять діти. А ще може трохи поверещати чи навіть вкусити. Отак розпирало Марго.

           Дорога додому зайняла не так багато часу, хоч Микита їх встиг випередити. Адріанка трохи капризувала, адже була вже голодна. В чоловіка все було напохваті, коли вони лише переступили поріг дому та встигли помити руки, у двері зателефонували. Це був курʼєр з ресторанчика.

Марго не сильно покладалася на це замовлення, адже ніколи не куштувала з китайської їжі та не уявляла що з того можна дати дітям. Сильно здивувалася коли побачила салат зі свіжих овочів та горішків, рис з овочами на пару та тушковане мʼясо. Окрім того, якісь незрозумілі, проте ароматні страви.

            Микита почувався як риба у воді, накриваючи на стіл, наче вона прийшла до нього в гості, а не навпаки. Остапчик крутився поруч і всіляко допомагав хресному.
 

Марго уткнулася поглядом у світлі фіранки, переминаючи в руках гумову рибку, яку їй принесла донька на зберігання. «Другий батько» крутилося в голо. Ну це ж треба було таке ляпнути.
 

— Мам. — наполегливо промовив син.

— Що?
 

— Ми до столу запрошуємо.
 

І справді, Адріанка вже сиділа у своєму стільчику, а Остап за столом. Микита відвинув стілець і чекав, коли на нього присяде дівчина.
 

             Виявилося, що китайська кухня це дуже смачно, пікантно і трохи незвично, але дуже смачно. А салат з огірків нагадував той що готувала мама в дитинстві. Коли з обідом, який перетворився насправді на підвечірок, було покінчено, Микита відправив дітей гратися. Остап пішов неохоче, але відкупився грою на планшеті.
 

— В мене є посудомийка. — вказала на шафку поруч з мийкою, коли побачила як чоловік намилює жовту губку.
 

— Я люблю мити посуд, для мене це якась медитація чи щось таке.
 

Для Марго було медитацією дивитися на широку спину, яка клопоталася на кухні. Тут зазвичай прибирала я лише вона, інколи приїздив клінінг аби зробити генеральне прибирання. Але ніколи чоловіки. Це було дивно і приємно водночас. Та коли думка запустити свої руки навколо торсу Микити, щипнула себе за ногу.