11

       Вона заціпеніло стояла на кухні. У квартирі панувала тиша, лише серце гепало так, що могло й дітей побудити. Що сталося щойно, Марго не могла пояснити, тож просто лягла спати. Хоча простим це завдання не було. Довго крутилася в ліжку, прокручуючи цілунок в голові й навіть коли зрештою вдалося заснути, її відвідали еротичні сни за участі того ж самого чоловіка.
 

          Ранок полегшення не приніс, встигнувши лише продерти очі та почистити зуби, прийшла вчорашня смска. Точніше сьогодні, свіжа. Тільки з учорашнім змістом. Двері довелося відчинити, ну раптом що там в голову людині стрельнуло. Бачити його не мала бажання, особливо після цієї ночі. Було соромно.
 

Діти звісно ж зраділи появі доброго дядьки Микити, особливо Остап. Він все сильніше тягнувся до нього на фоні проблем з батьками. Мабуть, тому не стала проганяти, принаймні себе в цьому переконувала.

Злилася. На себе, на нього, на все що траплялося під руку. І на Всесвіт, який так розставив її зірки, що вона опинилася в настільки незручному положенні. Хоча чого його клясти Всесвіт, коли винуватець один. І він сидить з нахабною усмішкою за її столом, розповідає про плани на вихідні, так ніби вони родина. І найбільше в цьому дратувало те, що так справді й відчувалося. Та Марго знала напевно, що це омана. Тож ліпше замкнути той голосочок в середині себе й викинути ключик на дно Дніпра. Чи навіть Босфору.

            На прогулянку вирішила не виряджатися, вдягла теплий спортивний костюм та дуті черевики. У дзеркалі виглядала мов підліток. На голову напнула теплу шапку з бубоном та завʼязала шарф навколо шиї. Зима цього року була холодною.

Їхати автомобілем Микити навідріз відмовилася. Мала власного коня, який міг хоч ненадовго побути без сканувального погляду чоловіка.

Попавши в затор, вона злилася чим дужче. Субота, останні вихідні року. Ну звісно ж усі пруться туди й куди вони. Навіщо тільки послухала цього пройдисвіта. Зрештою дібравшись до місця не без пригод у вигляді декількох дитячих істерик, Марго вдихнула морозний вітер і трішки заспокоїлася.

Тут творилася магія. В тимчасових деревʼяних спорудах продавали пряники, сосиски, чай та глінтвейн. Людей зустрічав Миколай, велетенський білий зайчик і якісь фантастичні персонажі, схожі на ельфів. І все це знаходилося навколо великої ковзанки, яку прикрашала ялинка. Через похмурість ліхтарики працювали навіть удень, тож доповнювали особливу атмосферу.

           Микита попросив почекати та зʼявився вже з квиточками. Марго хвилювалася, що не знайдеться таких маленьких ковзанів на Адріанку, проте дарма. Знайшлись і ковзани та помічник у вигляді пінгвіна з яким можна ковзати хоч сидячи хоч стоячи. Для Остапа такого друга не брали, він був на ковзанах років з трьох точно, а може й раніше, вона не памʼятала.

Спочатку малечу заціпив страх, тож замість помічника, вона вчепилася у Микиту. Той не тис на дівчинку, ковзаючи разом з нею. Поступово вона згодилася спуститися на лід, але пінгвін так і залишився осторонь. Марго спостерігала за цим дійством ковзаючи разом з сином. Здається він і забув, що ще вчора був ображеним якщо не на увесь світ, то на них з Романом. Він хизувався трюками, які пробував робити на ходу, гиготав, коли ледь не впав. І ще дужче, коли ледь не сів на шпагат.

Остап доєднався до імпровізованих уроків Микити, взяв за руку сестричку й давай їй можливість знайти баланс. Микита мов велика птаха оберігав своїми руками аби Адріанка ненароком не порізала гострим лезом брата.

          За деякий час довелося вийти, для маленької дівчинки, це було не аби яке навантаження. Знайшовши будиночок в якому продавали вафлі з усіма можливими начинками, Марго відпустила контроль харчування і дозволила ласувати солодким, узявши обіцянку на вечерю зʼїсти подвійну порцію овочів.

Наситившись, Остап випросився назад на ковзани, тоді як Адріанка вмостилася на плечі в чоловіка і вже міцно спала. На такий випадок у Марго в машині був прогулянковий візочок з теплим конвертом. Тож запакувавши малечу всередину, вони рушили гуляти навколо ковзанки.
 

— Дякую, — трохи ніяковіючи та все ж упевнено промовила. — Це справді допомогло.
 

— Я радий бути тут з вами.
 

І Марго ні на мить не сумнівалася. Роман був хорошим батьком, проте Микита був більш залучений до дитячих забав. На усі свята ніби аніматор стрибав і бавився з усіма дітлахами.

— Чому ти досі маєш родини, ти ж любиш дітей?
 

— Це складне запитання. — він спохмурнів, агресивним не виглядав, проте було помітно що щось його турбує.
 

— Пробач, це не зовсім коректне запитання.
 

— Колись я мусив бавити молодшу сестру, поки мама працювала. Злився дуже, мені як і кожному підлітку хотілось гуляти.
 

— Не знала, що в тебе є сестра.

— Була, загинула разом з мамою ще у двадцять другому.
 

Після цих слів, Марго так сильно пошкодувала, про запитання. Хотілося відмотати назад на кілька хвилин і спитати щось буденне, по типу «як справи?». А тепер не знала що сказати, як правильно поводитися.
 

— Мені дуже шкода. Скільки їй було?