8

          Сидячи перед букетом вона погладжувала гострі хвойні голочки, які поєднувалися з мʼякенькою бавовною та червоними квітами, назви яких Марго не знала. Іншою рукою крутила записку, в якій друкованим шрифтом було лише одне слово «Пробач».

           З вчорашнього дня Арсеній так і не обʼявився, проте вона зовсім не розуміла до чого вибачення. Його донька звалилася, як сніг на голову і звісно ж він помчав до неї. Для Марго родина першому місці. Чи її залишки…

В голову увірвалися спогади вчорашнього вечора. Зачинившись у квартирі, вона не могла втамувати колотнечу. Серце ж в грудях тоді чому вона відчуває його у горлі, ще й з такою швидкістю.

           Коли Марго було шістнадцять, її вперше запросив на побачення хлопець. Батьки завжди хвилювалися за навчання доньки, тож вона відвідувала купу репетиторів та різних розвивальних гуртків. На такі звичні речі як побачення, у Маргарити просто не вистачало часу. Та й ніхто не кликав. Але з Дмитром вони перетиналися щочетверга та щосуботи у клубі спілкування англійською. Тож за кілька місяців хлопець все ж наважився та запросив її в кіно. Про що була стрічка, вона не пам’ятає, бо той вечір вони провели в цілунках на задньому ряду. Коли Марго повернулася додому й так само підпирала двері батьківської квартири.

           Щоб якось скинути з себе оману, вона відправилась у душ. Краплини тропічного дощу змивали за собою дурні думки. За тим тарілка попкорну, горішки в шоколаді та різдвяне кіно. Маргарита робила усе аби не почуватися самотньою, насправді це не допомагало, але вона уперто продовжувала припинатися з собою. Так і заснула на дивані у вітальні, вкутавшись в махровий халат.

Зранку зі знечев'я помчалася на роботу. Місто спало, лиш інколи пропускаючи поодинокі машини одиноких людей. Таких, як Марго. Тому курʼєр, який зателефонував і повідомив, що знаходиться під її магазином дуже здивував. Сьогодні вони відчиняються лише о дванадцятій дня, а зараз десята.

На столі роздався звук телефону, а на екрані засвітилося «Арсеній».

— Привіт, дякую за квіти, але це зовсім не обов’язково.

На тому кінці повисла тиша.

— Які квіти? — зрештою заговорив чоловік. 

— Це я щось наплутала… — пробубніла в слухавку, відсуваючи себе повною дурепою.

Хто тоді прислав кур’єра? Навряд чи колишній вирішив просити вибачення за вчорашній вибрик. Навіть якби вона і могла це уявити, тоді б це були троянди, які він дарував на кожне свято. Троянди, які вона не любила, проте ніколи не говорила аби не образити.

— Я хотів сказати, що кілька днів буду зайнятий.

— Все гаразд, я уявляю який ти радий бачити доньку.

На тому кінці прозвучало шарудіння, а тоді:

— Так, щось типу того.

Спантеличена Маргарита навіть не помітила коли на зміну прийшла Інга. Так і сиділа, вирячившись на шикарний букет. Він займав третину стола до того ж був достобіса важкий, але неймовірно гарним.

— Хто подарував таку красу? — змовницьки підкинула брови співробітниця, натякаючи на залицяльника начальниці.

— Гадки немає. — зітхнула Марго.

— Я думала…

— Я теж так думала, але ні.

— Ну ви й даєте, Маргарито Віталіївна. Знаєте, ви вселяєте надію на краще!

Інга й сама була розлучена й вже чотири роки як виховувала сина самотужки. Її чоловік ніколи не був зразковим сімʼянином чи гідним залицяльником. Коли та розповідала про історії з життя, в Марго проступали мурахи. Невже можна було повестися на такого чоловіка. Не те що Ромка, він то точно завжди буде поруч, думала собі дівчина. Зараз це звучить як злий жарт.

          Ввечері вона поїхала вже знайомою дорогою за дітьми, не стала чекати поки колишній вчергове спізнюючись привезе їх.

Зустріла її психологиня, Романа не виявилось вдома. Адріанка ледь не знесла з ніг, обіймаючи та цілуючи маму, тоді як Остап неохоче зібрався й пішов до машини.

— Що сталося, сину?

Той сидів упершись хмурим поглядом у вікно. Мовчав. Маргариті так хотілося розтопити ту крижинку, яка раніше була її маленьким сонячним промінчиком. Проте він дорослішав, його спектр емоцій ставав багатограннішим і не міг складатися лише з позитивних. 

— Тата знову не було цілий день, а він обіцяв провести його зі мною. — зрештою зізнався Остап.

— О, сонечко. Він напевно мав непередбачувані справи, якби не вони, ви б точно провели час разом.

Як же її дратувало, що сьогодні вона могла бути разом зі своїми дітьми вдома. Могла піти ліпити сніжки, адже сьогодні добряче засипало снігом. Чи переглядати в черговий раз «Гаррі Поттера», смакуючи напоєм який вони колись створили разом і називали «маслопиво», як в кінострічці.  Могли піти у розважальний центр або на ковзанку та до ялинки. Та замість цього, вона захищає людину, яка зіпсувала ці плани.. Саме так, їй би щиро хотілося сказати щось типу «твій татко перетворився у справжнісінького козла» і мала б рацію. Та це лише б додало внутрішніх переживань. Не пала права відносно сина.

— Хочеш зліпимо сніговика? — спитала, паркуючи автомобіль.

— Ні, хочу спати.

— Зараз же лише початок сьомої.

— Байдуже. — гримнув дверима позашляховика.

На задньому фоні лепетала від радощів Адріанка, якій ідея зі сніговиком дуже сподобалася. Марго шматувало на частини від безсилля та переживання за дитину.