5.

— Ти мене знову не слухаєш. — без докору, радше як констатувала факт Олеся.

— Та ні, слухаю. 

Намагалася виправдатись Марго, сама ж тим часом дивилася на чоловіка по той бік дитячого магазину. Це був той самий Арсеній, з яким вона одного разу погодилася пообідати якості вибачення за помилку в роботі. Після того він ще кілька разів дзвонив тільки Маргарита Віталіївна була заклопотана та й бажання як такого не мала.

Після того злощасного вечора з Микитою, вона пірнула в роботу та дітей ще більше. Старалася якомога якісніше проводити час з Остапом аби в нього більше не зʼявилося бажання жити з батьком. Це все, що її на разі хвилювало. З другом вони більше не бачились. Приводів не було, а той заклад зі смачними коктейлями оминала пʼятою дорогою. Та й взагалі дослухалася до слів Олесі й припинила вживати алкоголь, від нього самі біди. Подруга, звісно, про інцидент нічого не знала.

           Марго так довго витала у хмарах, розглядаючи чоловіка, що той напевно відчувши на собі погляд, підняв свій. Відвертатися чи тікати в інший бік було б безглуздо, та й не тактовно. Тож вона просто злегка ввічливо усміхнулася, як зробила б і  будь-яким знайомим у подібній ситуації. Та він, усміхнувшись у відповідь, розмашистим кроком рушив прямо на неї.

— Доброго дня, Марго. — білі зуби тепер контрастували не лише зі смаглявою шкірою, але й з чорним комірцем кашемірового пальта. — Радий вас бачити.

— Навзаєм. — сказала з ввічливості.

— Якщо вже доля нас тут звела чи не могли б ви мені допомогти. — дівчина напружилась та вирішила все ж дослухати. — Мене запросили зустріти Різдво друзі в яких є восьмирічний син. У вас, якщо не помиляюсь, дитина приблизно того ж віку.

— Так, Остапу сім.

— Що там хлопці їхнього віку люблять, я в цьому геть не тямлю.

— Все залежить від дитини. Мій, наприклад, любить футбол і збирає усілякі карти та фігурки з легендарними гравцями. А от його найліпший друг любить різні лабораторні досліди. Але обидва обожнюють тему супергероїв.

— Складно. Не хотілося б купити щось непотрібне. 

— Тоді придбайте набір «Лего», він завжди актуальний. — вона якраз крутила в руці коробку з Гоґвордським експресом.

— Ох, але тут вибір не сильно звужується. Бачу, ви обрали Поттеріану.

— Так, це одне з Остапових нових захоплень. А ви можете обрати класичний набір «сіті» або «технік».

— Диви яка кумедна лялька. — позаду роздався дзвінкий голос подруги.

Вона тримала в руках ледь не точну свою копію в мініатюрі. Лялька в завдовжки сантиметрів з двадцять пʼять, мала червоне, кучеряве волосся й ластовиння. Щоправда, карі очі іграшки займали ледь не половину обличчя.

— Ой, пробач. Не бачила що ти розмовляєш. — спинилася навпроти них та трішки схилила голову, від чого гарячі хвильки колихнули уліво.

— Арсеній, це моя подруга Олеся. — махнула у бік дівчини, що вже усміхалася та нахабно оцінювала незнайомця. — Олеся, це Арсеній… ми співпрацюємо.

— Приємно познайомитись. — погляд чоловіка довго не затримався на подрузі. — Що ж, не буду заважати вам. До зустрічі, може ще вип’ємо кави якось.

Остання фраза разом з легким усміхом була кинута радше як чемність. Розвернувшись на пʼятах, він почимчикував у бік каси. Та хитра рудоволоса лисиця вчепилася здається вже мала свій план.

— Зачекайте, Арсенію. — не просто заговорила, але й встигла підбігти та підхопити чоловіка попід руку. — Ви знаєте, ми саме планували покавувати, ходімо разом.

— Ми ще не придбали подарунки. — намагалася впиратися Марго.

— Якось не зручно, — чи то відчував її ніяковість, а може й сам не горів бажанням, почав відпиратись. — Вам, дівчатка, напевно є ще обговорювати без зайвих вух.

— О, припиніть. — махнула рукою подруга. — Подарунки можна замовити й в інтернеті, а зайві вуха нам не завадять, коли вони такі симпатичні.

Марго згорала від сорому. Напевно колір її щік був точнісінько такого ж як і волосся ляльки, яку Олеся поклала на найближчу полицю та вже вела чоловіка попід руку до виходу. Вона трохи заздрила подружці, яка завжди так легко спілкувалася з протилежною статтю, навіть не зважаючи на втрату. Проте не тепер, наразі вона сатаніла й придумувала що говоритиме їй наодинці. Нічого окрім не цензурної брані не придумала.

        Навпроти торговельного центру, в якому вони ходили по магазинах, була затишна кавʼярня яку вони, бувало  інколи відвідували. Там подавалося смачне какао з крихітними зефірками, яке полюбляла Олеся, як і її похресник. А також вони мали власний кондитерський цех, тож асортимент солодощів був гідний.