4.

         Дні минали хапаючи за собою останні теплі миті. Дерева фарбувалися в жовті відтінки, світловий день ставав помітно  коротшим. Хотілося кутатись в теплий коцик, пити гарбузове лате та читати Інну Камікадз, проте ноги самі несли до злощасного закладу. Пʼятниця, діти знову у батька, є всі можливості почитати у спокої  та чи потрібен той спокій, коли в голову лізуть дурнуваті думки які не заглушити рядками з любовних романів.

         Весь тиждень вона крутилася мов муха в окропі. Опалювальний сезон на носі, а в будівлі знову проблеми з трубами. В самому приміщенні замінено усе, а от проблеми в офісах лягали на плечі вантажем. Дратувало, що хтось виконує все на совість, а комусь чхати хотілось і на історичну будівлю та й на працівників в цілому. Довелося побігати по інстанціях аби притягти до відповідальності нечесних орендарів.

До того ж Остап досі ображається, а сьогодні взагалі заявив що хоче жити з татом. Слова гострим лезом пройшлося по розшматованому органу, яке колись звалося серцем. Він має право обирати, хоч і не по закону, та цей вибір тяжко давався Марго.

— Давай вже домовимось о котрій тебе забрати? — знайомий голос витяг з коловертень тяжких думок.

— Мене не обов’язково рятувати кожен раз. — буркнула під носа, хоча була щиро вдячна за допомогу в минулому.

— І що мені сказати Остапу, якщо з тобою щось трапиться?
 

Сльози навернулися черговою порцією, покотилися щоками так швидко, що й сама не зрозуміла. Стримати не зуміла.

— Ти чого?

Великі руки огорнули Марго ніби ковдрою, вмить стало так спокійно. Вона вже й забула, як воно бути під захистом.

— Остап хоче жити з батьком. — хнюпила не відриваючись від тонкої олімпійки.
 

На вулиці вже досить прохолодно, тренч поверх тонкої сукні зовсім не грів. А груди Микити гаряче мов розпечене каміння.
 

— Нехай спробує, як довго витримає?

— Він чи Роман?
 

— Обидва. — з грудей вирвався рипучий смішок, ніби хрумкіт чобіт по снігу, Марго усміхнулася від цього. — Напевно краще складу тобі компанію.
 

         Перші коктейлі зайшли на ура, розвʼязали їй язика, з якого зривалися історії починаючи від Остапа та його витівок, закінчуючи розповіддю про постачальника. Марго говорила і говорила, здається дуже не вистачало цього. Олеся єдина з ким вона зараз спілкується, не враховуючи ділових стосунків, тож вилити душу комусь ще надзвичайно приємно.

Далі вечір наповнився веселощами до кольок в животі, Микита вмів розповісти навіть фронтові історії так, ніби це якась гумореска. Напевно це так працює захисний механізм психіки, перетворювати страшне у смішне. Марго подобалися його розповіді, вимальовувався героїчний образ чоловіка. Хоч вона давно знала більшість з них. Проте алкоголь діяв і на чоловіка, тож життєві ситуації програвалися ніби наново.

           Раптом на ноги потрапила гаряча рідина, судячи з запаху, це була кава. Під прозорими панчохами проступило почервоніння, але градус в крові стишував біль до мінімуму.
 

— Перепрошую, я не навмисно! — молоденька офіціантка, схопилася за рушника та швидко почала обтирати вологість.
 

— Приберіть, будь ласка, посуд доки хтось ще не поранився. — Микита вказав на білі шматки кераміки, яка нещодавно була цілісною чашкою, а нині розкидана по підлозі в темній калюжі.
 

Сам же чоловік перехопив рушника, перевернув сухою стороною та продовжив витирати ноги дівчини.
 

— В тебе опік, потрібно охолодити. — прибравши мокру шмату, він знову звернувся до дівчини яка хутко збирала шматки посуду: — Принесіть змочений холодний рушник.
 

       Марго весь цей час сиділа ніби статую, не розуміючи чому попекли ноги, а горять щоки й десь у грудях. Чоловік навпроти неї раптом постав у зовсім іншому світлі. Одна рука лежала на зовнішній стороні лівого стегна, інша обережно водила рушником по мокрих панчохах. Їх варто було б просто піти та зняти у вбиральні, та вона продовжувала сидіти та споглядати за діями ніби не зі свого тіла.

— Поїхали до мене.

— Що? — у вухах гуділо ніби у вулику.
 

— Кажу «поїхали до мене», маю протиопікові пластирі. — він прихопив пальто Марго, а тоді й саму її зі стільця. — Їх краще використовувати одразу, проте краще пізніше чим зовсім не використати.
 

      Таксі було спіймано з бордюру, чоловік зі сріблястими бровами радо підвіз молоду пару за завищеним тарифом.  Споглядаючи всю дорогу у дзеркало заднього виду, він згадував свою молодість, безтурботну дівчинку Ліду, яка з часом перетворилася на сварливу жінку. Цікаво чи всі вони перетворюються на мегер? Цього він ніколи не дізнається, адже двадцять років тому, поклав своє серце на вівтар до довгих ніг дружини, нехай і сварливої.

Марго відчувала непереборне бажання втонути в холодному сріблі ліфта. Чомусь горіло все тіло, а не лишень місце опіку. Напевно алкоголь розносить жар, подумалось дівчині та погляд ховала, ніби він міг розпалити вогонь тілі ще дужче.