2.

— Марго, так можна спитися! — подруга лютувала, виставляючи на столі дві чашки з гречаним чаєм.

Олеся не вживала алкоголь взагалі, саме тому доводилось сидіти в тому барі на одинці. Інструктор з йоги та східних практик не могла собі такого дозволити, та й не хотіла. Довго працювала в реабілітаційному центрі та бачила як душі губляться від оковитої й аж ніяк не знаходять в ній полегшення. 

— Я випила кілька коктейлів, ну скільки там може бути того алкоголю? Він смачний, полуничний… — ось це вже точно звучало ніби з вуст затятого пияки.

— То випий смузі! — на столі зʼявилися улюблені солодощі: рахат-лукум з трояндою та шоколадне пішманьє.

— Якщо перемкнусь на цей смаколик, важитиму під сто кілограмів. — в роті розчинився перший смаколик запускаючи ендорфіни на повну.

— Ти давно на ваги ставала? Маєш не більше сорок.

 
— Брехня! — намагалася протестувати із повним ротом.

Хоча знала, що це недалеко від істини. Марго була з того типу людей, про яких кажуть «відьма», бо нічна шоколадка не відкладалася на стегнах чи животі. Навіть дві вагітності не змінили фігури, хіба додати їй жіночної округлості в певних місцях.
 

— Маргаритко, час відпусти…
 

— А ти відпустила? — ляпнула перш ніж подумала.
 

— Це інше, якби він пішов… вже б відпустила давно. — з ока швидко втікла сльоза, яку струсила мов ворсинку. — І до твого відома, вчора я була на побаченні, чого і тобі раджу.
 

 Марго встигла сто разів пожалкувати про сказане, длубати чужі рани, особливо коли вони вже вкрились скоринкою, це дурна ідея. Схопилася за ту соломинку про побачення, та й насправді було цікаво почути. Єдиним побаченням після Мишка було роки три тому і після нього Олеся ще більше закрилася в собі та у своїй роботі.
 

— Хто він, я його знаю?
 

— Не думаю що знаєш і поки нічого не розповім.
 

— Так не чесно! — вдавано надула губенята, театральний за Марго зовсім не сумував.

— Може й не чесно, але я хочу переконатися, що все роблю правильно.

— Ти все робиш правильно, він буде радий, коли ти знайдеш людину з якою тобі буде добре.

           Повертатися в пусту квартиру зовсім не хотілось. Це відчуття самотності поїдало з середини, на душі вже не лишилося живого місця. Це місце нагадувало згарище їхнього шлюбу, мрій які тільки но почали ставати реальністю. Її подарували батьки на весілля, тож чоловік як джентльмен уступив повністю. Та й загалом їхнє розлучення не нагадувала скандальні історії з хронік телеканалів, де чоловік намагається відсудити в жінки все нажите й залишити з дітьми на мінімальні аліменти. Поділили усе по чесному, навіть суддя дивувався такому розкладу, давно вже не бачив подібних випадків. Та хіба одружилася б Марго із негідником? Навряд. Хоча хто ж тоді знав, що триватиме щастя недовго.

             Познайомились в нічному закладі, вона зелена першокурсниця прийшла на святкування свого першого дня студента. Там серед натовпу і галасу, одногрупниця Карина познайомила з двома симпатичними молодиками. Обидва високі й статні, на обличчях приємні посмішки, а в розмовах жодних вульгарних натяків. Марго відвідувала подібний заклад вдруге, а після першого лишився неприємний осад. Ці двоє одразу підкупили своєю ввічливістю та манерами.

      Спілкувався затяглося до ранку, супроводжувалося запальними танцями та прогулянкою морозним світанком. Згодом вони зустрічались в одній компанії, але не так вже й часто, оскільки дівчину повністю поглинало навчання. До двадцять четвертого лютого. Тоді вона прокинулася під вибухи, навчання стало ледь не останнім про що думала. Всупереч благанню батьків покинути столицю, а ще краще країну, вона звернулася до першого ліпшого волонтерського штабу. Ще ніколи в житті не бачила настільки злагоджені дії абсолютно незнайомих людей. Та серед них виявився один з молодиків, а саме її майбутній чоловік. Роман допомагав розвозити ліки та їжу тим хто потребує, інколи брав із собою Марго. Так вони швидко знайшли точки дотику і закохалися.

          Минали місяці, по південному напрямку ворога відігнали. Столиця продовжувала своє життя, під обстрілами бізнес моторно працював, люди поверталися у своє річище. Їх життя вже виглядало майже нормально, якщо не враховувати страшні події навколо. Побачення, цілунки до світанку. Перший секс, на який зважилася майже через пів року знайомства. А на річницю він зробив пропозицію, спершу запитавши дозволу в батька.

          Одружувались скромно, не через можливості, їх було вдосталь. Проте в ті часи було зовсім не до того. В ресторані зібралися найближчі, свідком став товариш, який приїхав з фронту. Микита спершу відмовлявся, оскільки не так просто отримати вихідні, коли ти в найгарячіших точках. Проте поранення спростило цей процес і за два тижні до назначеної дати, його прооперували й відпустили на декілька годин. Чоловік був переважно хмурий, війна щастя в душі не приносить. Марго було дуже шкода, що молоді хлопці й дівчата швидко старішають через обставини. Микиті додалося зайвих років пʼять, а по очах всі пʼятдесят.

        За кілька місяців після, дізналися про вагітність. Трохи неочікувано, оскільки Марго планувала повністю заглибитись у навчання. Проте новина все ж була радісна, а вагітність легкою та невимушеною. В університеті взяла академвідпустку, аби не перенавантажуватись. На них саме чекала квартира в новобудові, клопоти з облаштування сімейного гніздечка. Коли все було готово, Марго засумувала без діла, тож взялася за справу про яку колись мріяла. Спершу це була лише сторінка в соціальній мережі, тоді власний сайт і за ним магазин оптики.