1.

    «Він торкнувся до її обличчя своєю теплою долонею, забрав пасмо білих неслухняних кучерів і їхні губи злилися в поцілунку кохання. Тепер вона знову знайшла того єдиного з ким хоче зустріти Новий рік, а потім провести все своє життя. Кароліна відчула слабкість у ногах, ніби розчиняється серед хмар, тож тепер нічого більше не потрібно говорити. Принц Матісс поглянув з ніжністю і обійняв принцесу так ніби не бачив сто років. Відтепер вони навіки разом. КІНЕЦЬ.»

    Христина сумно зітхнула, закривши книжку у зеленій обкладинці. Спереду красувалася біловолоса панянка у рожевій сукні, яка усміхалася до читачів. А напис на книзі виблискував золотими літерами «Печиво з корицею». Ця історія сподобалася Христі своєю простотою і таємничістю. Світ головної героїні наповнений магією, усілякими несподіванками, справжніми лицарями, які готові кинутись у бій заради дами серця. Батько принцеси не хотів щоб вона одружувалася на Матіссові тому, що той не мав настільки великих статків як того хотілося. На допомогу прийшла відьма, що приготувала печиво «кохання». Ним потрібно було нагодувати принцеси та молодого короля Корнеліуса, щоб ті покохали одне одного. Батько Кароліни прагнув збагатитися, а дівчина знайти свого єдиного, однак не дивлячись на усі перешкоди, Матісс розвіяв чари поцілунком. Гарна історія для Нового року.

    Життя Христі було звичайним. З ранку вона ішла у свій книжковий магазинчик, проводячи там увесь свій час. Додому спішити було нічого, адже там ніхто її не чекає. Порожня квартира гнітила одиноку душу. Христя всім серцем прагнула щось змінити, наприклад, кинутись у навколосвітню подорож, чи створити новий стиль одягу, завести знайомства. Проте все що у неї було це маленький магазинчик де вона ховалася за горою захопливих книг. Дівчина не могла зробити якийсь шалений вчинок тому, що грошей було як кіт наплакав. Зараз усі скажуть змінити роботу, не сидіти без діла, але у цьому містечку знайти щось хороше і прибуткове майже нереально. Тож усе що вона робила це сиділа і мріяла про чари, які здавалося були не можливими в цьому світі. 

    Продзвенів невеличкий дзвіночок над дверима. Христина одразу схопилася на ноги. Покупцем виявився чоловік років сорока. Він обережно переступив поріг, потупивши очі в шафу з книгами. Дівчина на повні груди вдихнула свіжий аромат снігу, який залетів услід за незнайомцем. У вікні горіли вуличні ліхтарики і чутно сміх уже хмільних перехожих, хоч до опівночі залишилося години дві. Покупець став біля низенької ялинки у кутку, кинувши на неї свій трохи зверхній погляд. Зверху на стіні мерехтіли різнокольорові вогники, наче маленькі зірочки, а на вікна приклеєні сніжинки.  

-Чим я можу вам допомогти?-звернулася ввічливо Христя.

-Хочу подарувати своїй донці на Новий рік книгу з яскравими картинками.

-У книзі головне не картинки, а зміст,-виправила чоловіка.

    Він прижмурився, але нічого не відповів, тож довелося пом’якшити розмову, яка ставала напруженою.

-Що Ваша донька любить читати?

-Не знаю. Їй зазвичай мама усілякі казки читає.

-Що ж… Можу запропонувати «Велику книгу казок» або «Домівка фей» чи «Принцеса і дракон»…

-Досить,-перепинив Христину чоловік,-Я візьму казки.

    Дівчина не стала сперечатися. Вона мовчки схопила книгу, вклала її у коробочку і загорнула у жовтий папір з метеликом, що переливався відтінками при світлі. Покупець занишпорив у гаманцю, краєм ока позираючи за охайною роботою продавця.

-Решти не треба.

   Кинувши гроші на маленький столик він зник за дверима. Уже на вулиця заблищав вогник від сигари, який почав повільно переміщуватися вулицею, а невдовзі зовсім зник з поля зору. Христя повернулася у тепле крісло, продовжуючи розмірковувати про кохання. Мабуть це дуже приємне почуття. Дівчина ще раз відкрила «Печиво з корицею» на моменті коли усі готувалися до Новорічного балу. Як чудово бути принцесою, яку усі люблять та хочуть взяти за дружину. Христя поклала голову на руки, вигадуючи як зустріне колись свого єдиного, і сама того не помітивши заснула. Вона ніби провалювалася у глибоку чорну діру, але при цьому відчувала невимовний спокій. Падіння було легким і невимушеним. Щось невидиме шепотіло незрозумілі слова на вухо. За мить все зникло, залишивши тільки солодкий  сон.

***

-Ой леле, прокидайтеся панно.

-Що це ви собі вигадали?! Спати у такому місці?!

    Христина крізь сон відчула приємні жіночі голоси. Вони були незнайомими та на диво спокійними. Хтось обережно торсав її за плече, охкав та перемовлявся. Довелося розплющити одне око, згадавши про те що заснула на роботі. Та сталося те чого Христя зовсім не очікувала. Вона була не у своєму маленькому магазинчику з новорічними гірляндами, ялинкою та солодощами на столику. Дівчина тепер сиділа на підлозі, спершись на одну з книжкових шаф, а навколо таких було тисячі. На стелі розкішна люстра з кришталю пускала сонячні зайчики залою. Заокруглені, видовжені ледь не до підлоги вікна. Стіни прикрашали портрети невідомих постатей обрамлені у вирізьблені дерев’яні рами. А підлога встелена натертою до блиску керамічною глазурованою плиткою, яка утворювала під ногами справжній візерунок.

   На Христю звернули погляд дві панянки. Одна мала волосся кольору темного шоколаду, яке завивалося кучерями та лягало на плечі. Її тоненькі вуста усміхалися, а зелені очі розглядали мене з цікавістю. Поділ сукні прикривав навіть взуття, а сама одежина розшита дорогоцінними камінчиками, наче у старому фільмі. Інша темноволоса незнайомка мала охайну хитромудру зачіску, синю витончену сукню, яка також була дуже пишною. ЇЇ карі очі зблиснули неприязністю.