Глава 3. Я — демон, а не волонтер з фанфіку!

— Слухай, — він стояв посеред кімнати, обпершися на мій стілець так, ніби це трон, а не меблі з ІКЕА, — я переглянув останні п’ять глав. І в мене є кілька зауважень.

— У тебе не має бути доступу до останніх п’яти глав, — пробурмотіла я, намагаючись закрити ноутбук коліном.

— У мене демонські здібності. І здорове бажання самоповаги.

Він кинув на стіл зошит. На обкладинці червоним маркером було написано:

«Скарги героя. Перелік недопрацювань. Том 1»

Я відкрила першу сторінку. Ой, мля, так він ще й по пунктах все розписав! І не полінувався?!

Пункт 1: Прокидання в лісі без штанів — це не круто!!! І холодно!

Пункт 2: Чому в мене вже третій антагоніст, і всі — жінки з твоїми рисами?!

Пункт 3: Я офіційно вимагаю хоча б одну (1) сцену з якісним поцілунком без катастроф, магії чи саркастичних відступів!

— Поцілунок? — перепитала я. — Ага. Зараз. Іще кави тобі зробити?

— До речі! — Він дістав список. — Немає перерв на обід. І в моїх чоботах камінці. Ти — жорстокий роботодавець!

— Ти не працівник, ти вигаданий персонаж.

— Я живу, я дихаю, і я вимагаю нормальних умов існування! — І, піднявши руку, він зафіксував мене в повітрі. Легенько, але драматично.

— Опусти мене, демоне, а то до кінця книги будеш не цілований!!!

Послухав, швидко опустив, видно, нарешті, усвідомив з ким має справу.

— Поцілунок.

— Ні!

— Один! Не в лісі! Без крові! Без квесту! Просто… трохи людського ставлення!

— Добре! — здалася я, а на обличчі демона зʼявилася щаслива посмішка.