Новорічне диво

Під Новий рік спитав синочок маму:

«Дива бувають, мамочко, в житті?»

Вона схилилась до свого бальзаму,

Згадала щастя й роки золоті.

Бувають, крихітко. Давай, сідай зручненько.

Про татка нашого тобі я розповім.

Хай спочиває в мирі він легенько,

Бо нас від ворога прикрив, як сильний грім.

Синочок пригорнувся й мужньо слухав,

Та тут зашелестіло, загуло ...

І хвилею ударило по вухах –

Вороже залізяччя, темне зло.

Вдова сховала сина десь на грудях.

Та задрижав, обрушився бетон.

Старий будинок сипався по людях,

Змішав до купи все в десятки тон.

Стікала кров гаряча материнська,

Та син ще дихав від її тепла.

Будь проклята вся нечисть та чужинська!

Зітнула й тихо до коханого пішла.

В цей час Господь читав свою молитву.

На землю глянув: що ж це там таке?

Вже треба зупинить ту кляту битву,

І миттю викликав на суд звіря бридке.

Ти нащо робиш в світі стільки шкоди?

«Да я с врагами за величие барюсь...»

Ти помилка батьківська і природи.

Я допустив тебе на землю й дуже злюсь!

Плазун валявся біля трону Бога:

«Верни абратно! Буду править я...»

Іди до пекла! То мені пересторога,

Щоб не з’являлась навіть тінь твоя.

Це ж треба воно «миром править» буде?

І вийняв душу з карлика навік!

Відмив в святій воді від згустків бруду,

Вдихнув у жінку й повернув в зворотній бік.

А під завалом хлипало дитятко:

«Прошу тебе, будь ласочка, не йди...

Хай підожде нас трохи в небі татко.

Для мене сили, мамо, віднайди!»

Могутні світлі воїни спасіння

Почули голос... «Молодці – сюди!

Дістанемо з біди життя насіння.

Це й буде дяка за усі наші труди»

Запрацювали кирки та лопати

І руки зідрані, до болю, до крові.

Та неважливо – треба виручати:

Допоки кличуть, поки ще живі.

Рятівники дістали маму з сином.

Іще одних. Та хто веде той лік?

І Бог всміхався: радість дав дитині –

Матусю повернув на Новий рік!