Не як родич

Артем лежав у ліжку та дивився в стелю. У голові досі відлунювало Даринине “Я нікуди не поїду”, “Не відвезеш мене до баби”, “А я втечу”. Щохвилини дочка проходила повз його спальню та наспівувала ці три фрази. Вгамувалася лише, коли насварив. Тепер можна було зосередитися.

“Прибічний для чогось телефонував Лесі того вечора. Для чого? Просив прийти чи, навпаки, умовляв не приходити? Може, на сторонні теми говорили? Чи взагалі вона відповіла на той дзвінок?” - розмірковував Артем. Лесиного телефона досі так і не знайшли. Ні на пероні, ні на коліях, ні дорогою до метро.

Артем підвівся, підійшов до Дарининої кімнати, постукав у двері. 

_ Я нікууди не поїіііду, - пролунало у відповідь. - Втечуу…

Артем похитав головою, зайшов.  

_ Годі тобі. Сидітимеш удома, якщо так хочеться. 

Дочка глянула спідлоба.

_ Дарма тільки мені нерви робите, - буркнула.

Артем стримав усмішку.

_ У тебе Інстаграм же є? Даси мені свого телефона?

_ Нашо? - примружилася підозріливо. 

_ Треба знайти одного чоловіка.

_ Ну якшо чоловіка - бери. 

Артем повернувся до своєї спальні. Довго шукав у соцмережі того Прибічного. Нарешті пощастило. Останньою публікацією на сторінці режисера була цілковито чорна картинка. Поруч тьмяний знімок на тлі театральної сцени: Прибічний зі щасливою усмішкою на всі 32 тримає за плечі довговолосого “Доріана Грея” - не того, якого Артемові довелося бачити на сцені, а того, чию світлину показував йому слідчий. Очі цього “Доріана” були примружені, на губах - презирлива недопосмішка.

Артем мимоволі скривився, клацнув на фото. Допис говорив: “З прем’єрою @demian_horovyj!!!!!! Наша власна інтерпретація легендарного “Портрета”. Цю історію ви не забудете”. Дата публікації збігалася з днем убивства. 

_ І справді, вийшло незабутньо, - процідив та швидко закрив фото.

Решта сторінки рясніла кадрами вистав. Артем уже зібрався вимикати, але останньої миті в очі йому впала ще одна світлина: усміхнений Прибічний тримає за талію доволі красиву жінку  десь свого ж віку з дещо зверхнім виразом лиця. Поруч із жінкою скромно стояла коротко стрижена дівчинка років 14-15. В Артемовій пам’яті відразу виринув образ підлітки, яку бачив на ринку. Він придивився: “Могла б бути вона”. Горнув униз, щоб прочитати текст: “З дорогими моєму серцю ❤️

P.S Дехто вередливий не схотів долучитися. Але ми, @demian_horovyj, зла не тримаємо😉”.

Артем нахмурився. Глянув ще раз на того Дем’яна: із жінкою на фото він таки мав дещо спільне, можливо, і з дівчинкою, але не з Прибічним. 

_ Трясця вам! 

“Не поводився цей “неперевершений” як родич… Доведеться ще раз зустрітися. Але на жодні вистави більше не піду”.

Він вийшов із Інстаграму. Та щось ніби смикнуло - повернувся й натиснув на ту останню чорну картинку. “Страшний сон, друзі😣 Світ втратив молодого генія, я втратив того, кого вважав сином. О, Дем’яне, ти мав такий дар, ти лише починав…”, - Артем скривився та прогорнув донизу. 

Завершувалася ця слинява поема реченням, яке привернуло увагу: “Про дату та місце прощання оголосимо пізніше”. Це те, чого варто було дочекатися.