Лист

Це була найкраща книга, яку вона коли-небудь читала, і вона починалася так:

«Моя люба дівчинко, я пишу ці рядки тобі із болем, адже ти знаєш, що я ніколи не скажу тобі однієї речі. Я ніколи не скажу тобі неправди.

Я сподіваюся, що зараз ти читаєш це саме моїм голосом, я нестерпно сподіваюся, що ти досі не забула мій голос. Будь ласка, дозволь мені залишатися у твоєму серці і досі, дозволь залишатися у ньому доти, доки ми з тобою знову не зустрінемося. 

Моя кохана, я написав цю книгю про нас і для нас, це наша маленька автобіографія, це навіть більше, ніж просто початок чогось більшого, це те життя, яке породилося не для чужих очей. Я назвав її "Книга кохання номер один на весь світ", адже лише ти заслуговуєш на це: на цю Книгу, з великої літери, на найщиріше кохання і найпрекрасніші відчуття. Просто пам'ятай, що коли я робитиму тобі пропозицію, то я обов'язково там використаю цю книжку; просто пам'ятай, що її можемо бачити лише ми, як лише ми з тобою прославляємо нашого єдиного бога кохання Ероса. Я знаю, що ти сама прекрасно розумієш, що це книжка тільки для двох, адже усім іншим, усьому світові не мало бути у ній місця. Ми самі створили світ. Наш світ.

Я так хочу перепросити у тебе за твою утаїну образу. Мені так соромно, що тобі через мене довелося витримати стільки болю. Моя мила, я буду жити між світами весь цей час. Моя маленька, я тебе покидаю не навічно, але я навічно буду ненавидіти себе за це. Я рахуватиму дні і ночі до наших перших обіймів, як в той день, коли я сказав тобі, що люблю. Благаю, лише не рахуй їх теж - ти не заслуговуєш того болю, причиною якому є я. 

Мені доведеться бачити стільки жінок і дітей, я не можу повірити, що із усіх цих дам, що серед них усіх не буде тебе, і що будь-який усиновлений мною кіт буде лише моїм. Будь ласка, пиши про мене вірші і далі. Пиши про нас, надсилай мені їх щосереди, як в той день, коли я вперше тебе поцілував. Я їх читатиму, аби відчувати кохання до тебе і ненависть до себе. Залиш мені на прочитання після зустрічі ще кілька своїх поезій і вони обов'язково з'являться в моїй наступній, посмертній, книжці. 

Без тебе настільки холодно, я боюся, що скоро забуду твою чарівну усмішку і через це моя кров холоне ще дужче. Прошу, не забувай до мене приходити у снах. Надсилай мені телеграми, свої світлини і касети із твоїм співом та сміхом.. Не дозволяй мені забути жодної твоєї родимки, інакше я помру. 

Я однією ногою уже в могилі - сонце здається безмежно холодним. Просто дочекайся мене, неначе дружина безвісти зниклого воїна. Моє місце назавжди у твоєму серці, мій дім пульсує по твоїй крові, наша любов існуватиме стільки, скільки ця книжка буде у нашій пам'яті. Я пам'ятатиму її та тебе до кінця світів, прошу, не забувай лише ти. 

Не їж апельсинів, у тебе на них алергія. Я теж не буду. Обіцяю, що я приїду до тебе із солодким ананасом. Я тобі привезу хоч сто ананасів, аби ти лише вірила мені. Одягайся тепло, пий багато води і не забувай поїсти; продовжуй читати книжки, я тобі їх обов'язково даруватиму і надалі, пиши свої чарівні оповідання і вірші; пий мою кров навіть зараз, навіть на відстані, благаю, тільки роби це. Пий достатньо води і провітрюй кімнату, не змушуй вуличних котиків плакати. Я в тебе вірю. Понад усе.

Ти ще не дочитата передмову до кінця, а саму книжку тим паче, але я хочу, щоб ти знала це наперед і назавжди: 

"Він шепотів їй на вухо "я кохаю тебе", щоб лише вона це почула. Ніжно-ніжно, аби світ не здогадувався про це, аби це знала лише його кохана дівчинка." 

Моя кохана дівчинко, благаю, прочитай це так, як тобі говорив я, як ти це відчуваєш.

Ми з тобою обов'язково зустрінемося. Я не знаю коли, але обіцяю: кожен мій крок завжди буде спрямований у твою сторону. Прошу, довірся мені, так само, як я вірю кожному твоєму слову. Просто повір мені - і наші сльози й розлука зміняться на найтепліші обійми та найщасливіший сміх, обіцяю. 

Моя принцесо, прочитай цю Книгу із задоволенням, проживи кожен момент звідси і відповідай на кожне написане тут "Я кохаю тебе".

Кохаю тебе безмежно. Цілую кожну частину твого тендітного прекрасного обличчя і тіла. Бережи себе. Читай це з тією любов'ю, з якою я це писав.»

Це було поряд із їхнім місцем. Дівчина лише гучно плакала, нічого більше. Читавши це, вона не хвилювалася. Вона знала, що море потім знову зведе їх разом, як того дня. Що б не сталося, море знову приведе їх одне до одного під проводом сонного місяця. І у найгірші свої часи вони обидва знову будуть під захистом його тендітної хвилі.