Нічні мандрівники

Був день. Світило сонце. То був понеділок. Саме тоді я мала нагоду зустрітися із нічними мандрівниками. Саме тоді я вперше про них дізналася. 

Одна із цих двох дуже завзято і весело мені щось розповідала; неймовірно цікаво, що аж гуло в голові та не запам'ятовувалось нічогісінько! Так, це нічні мандрівники, і казала вона мені ось так: 

-Якби ти розуміла в яких печалях знаходиться цей світ! Ти б лише бачила цей біль і відчай, що розбавляє лише одне слово - любов. Уявляєш? Ви не заслуговуєте бачити весь цей сліпий плач і чути німих! Розумієш, день легко потопає в ночах та ночі день не відпускають! Тому що усі нічні клуби працюють лише аби розривати плаття і вбивати старість у голові, тому що лелека завжди замість дітей старається принести мир у хату, квіти ростуть не для того, щоб їх топтали, а казино створені насправді щоб влаштовувати безгрошові оргії та своїм руйнуванням природи нагадувати про всього лише одне слово - любов.. Нічні мандри, це більше, аніж кохання, це більше, аніж життя, це глобальніше ніж судження Ніцше і всі праці Карнегі, це немов сплелися сузір'я Лева та Стрільця, це краще за сонячний опік і не гірше за статус дитини миру, це як пісня твого улюбленого рокгурту чи просто малиновий джем. Тому що життя не малина - це щось солодше, неначе скибка сонного місяця над колискою Тараса Шевченка.. 

І було там ще багато чого, що я запам'ятати вже не в силі.. Але, розумієте, це нічні мандрівники, вони творчі люди. Щоночі вони підходять до самотніх перехожих і питають: "Чи не хотіли б ви бачити більше, аніж усі? Стати.. Нічним мандрівником".

Бачите, вони знають більше, ніж знаємо ми!? Вони несуть у маси і малюють красу слова "любов". Вони обвінчані коханням і створюють його у візерунках на пляжах Середземного моря! Вони це несуть, вони це створили! 

Усім вони стверджують що кохання завжди вічне, тому що справжнє кохання - воно не зникає, як передбачення із чеків з Сільпо! Нічні мандрівники знають, що зрештою.. зрештою усі будуть разом і жоден не буде один! Вони утирають сльози вдовам військових і протирають пил у покинутих маєтках. Вони переконані у своєму таємному маніфесті, цілуються в губи і торгують презервативами на своєму шляху посеред теплотрас. Вони знають, що кохання сильніше за кожну молитву, замість бога в них любов і слово "разом". Жоден найсолодший персик ніколи не зрівняється із їхніми піснями, жоден пінгвін не досягне тієї впевненої вірності і ніяке шліфування не стане таким ніжним, як ці. 

Нічні мандрівники - вони мандрують бурхливими вечорами та кажуть усім, що таке є справжнім коханням, що воно вічне, що жодна жар-птиця не переродиться у справжній вогонь! Люди люблять, тому що вони є, а нічні мандрівники люблять, тому що вони і є любов! Вони ніколи не самі, не ходять у жаркі дні, завжди цілуються, коли бачать когось, хто робить це теж! Тільки ці люди уявляють історії, що були у покинутих будинках, тільки ті грають на старезних піаніно і ридають над могилами ще з минулих сторіч.. За одну ніч вони обходять світи і кажуть, і кажуть усім, як легко любити і як чарівно кохати. Адже кохання - це байдики на Хрещатику, це не мертві медузи, це заспівана пісня на ослінчику у під'їзді, це не снапчат із фільтром "Чб", це плавання в горах і похід у море, і тут не сплутане жодне слово! Кохати - це правильно, а ненависть - не зло. 

І вони розповідають це усім, кого бачать і питають: "Чи не хотіли б ви стати нічним мандрівником?" Щоб ці люди потім теж ходили та говорили! Вони веселі, а їхні серця налиті медом, вони знають усі фразеологізми напам'ять, танцюють танго уночі під зоряним світлом, а потім з'їдають ці зорі, запиваючи ліхтарями. 

Я бачила цих двох закоханих нічних мандрівників: вони безмежно різні, але безперечно схожі, палкі і гарячі немов сонячний тайфун, немов усі пустелі світу без глобального потепління! Один із цих двох мені говорив:

-Розумієш, люди не розуміють чиїсь чесноти, тому що вони ними і є. Учора я їв піцу, зроблену сонячною дитиною і котом з короткими лапками. Люди вмирають, а потім воскресають у спогадах інших! Кожен пам'ятає запах своєї долі, кожен прозаїк і поет живе вічно, щоночі перероджуються медузи у магазинах і ридають самотні матері. Ми не даємо дітям накласти на себе руки, замість цього ми лагодимо їхні ліжка і фарбуємо волосся. Ми даруємо сміх сиротам і забираємо печаль небіжчиків. Співаємо серенади з вуличними котами, тому що це і є справжнє кохання! Воно вартує всього, воно вартує твого життя, плачу, контрацептивів і чотирьох твоїх кредитів! Ми бережемо кохання, ми його охоронці, ми його творці і лише ми знаємо що таке справжність і щирість, де можна знайти людину без обличчя і не зривати маски! Тому що любов це тендітна пелюстка, загублена на околицях берегів Дніпра, коли Десна не тільки зачарована, а й грайлива! Адже кохання не зникає зі швидкістю світла - воно зароджується роки! І є головне питання: чому? І лише ми знаємо чому...

Та решту я вже не запам'ятала. Але це мабуть і добре, адже мені це доведеться відшукати самій. А знаєте, що ще я пригадую із нашої розмови? Вони у мене спитали, чи хочу я стати нічною мандрівницею. І знаєте що? Я сказала "так".

І тепер я маю до вас питання: чи вірите ви у кохання? Можливо, ви теж хочете стати нічними мандрівниками?