Мистецтво людина?

Я - мистецтво, а митець - це моя праця. 

А може навпаки: я - мистецтво і я виріб митця? 

Але ж без мистецтва немає митця?

Але якщо я мистецтво, то що я таке? 

Я називаюсь мистецтвом, але мене зневажають. Я називаюсь писемність, та мене не читають. Я називаюся танцем, але мене забувають. Я називаюсь скульптура - мене потім зламають. Я називаюсь мистецтвом в іншій галузі, проте я сам себе не згадаю.

Якщо я є мистецтво, то чому мене ігнорують? Якщо це модернізм - я жертва презирства, а як бароко - обожнюють всі. Чомусь нетиповість одразу отримує осуд, а до чого всі звикли - схвалення. Звісно, навіть авангардизм знайде послідовників, та їх не приймуть інші творці. Хтось прочитає "Інтермецо" і скаже - це я, хтось - маячня.

Я мистецтво - мене бачать під призмою бруду. Колись я створило митця, який сказав, що я дивовижне як перше кохання. Хіба ж я не маю бути таким? А може митці і створюють мистецтво кохання. Моє самолюбство - захопити подих, немов передсмертний востаннє. Я прекрасне, але суб'єктивно; між людьми через це - неначе війна. 

Можливо мистецтво - це квітка? Однаково я знаю, що поки хтось замилується, на неї наступлять і скажуть, що мистецтво - лише "Мона Ліза". 

Мені кажуть: мистецтво - красиве. Проте чому краса вимірюється не фібрами всередині душ, а лише популярністю? Я знаю, творчість Да Вінчі вважали красивою завжди, коли Ван Гога визнали тим, хто вміє малювати словами лише через роки.

А якщо люди насправді не заслуговують на мистецтво митців, тому завжди пропускають рядки і мазки - шукають попсу?

А можливо проблема у тому, що мистецтво - людина?

Можливо саме тоді проблема насправді в мені?