важлива ВПРАВА №1

Це вправа, яку справді дають на перших курсах режисури та сценаристики в Карпенка-Карого та в Нью-Йоркській кіноакадемії. Вона називається «Німий етюд».

Її мета — вибити з авторів звичку ховатися за словами. Коли  забирають можливість дати герою репліку «Я тебе ненавиджу!», доводиться вигадувати, як показати цю ненависть через те, як він наливає чай або як зав'язує шнурки.

ВПРАВА: СЦЕНА БЕЗ ЖОДНОГО СЛОВА

Завдання: Напишіть коротку сцену (на 1-2 сторінки), де двоє героїв мають чіткий конфлікт, але вони не вимовляють жодного слова. Взагалі. Навіть не мукають.

Умови, які зроблять вправу професійною:

1. Зрозумілий характер через дію. Ми маємо з першого кадру зрозуміти, хто ці люди. Охайний педант чи розхлябаний нехлюй? Людина в депресії чи той, хто щойно виграв мільйон?
2. Предмет-посередник. Використовуйте річ. Лист, ніж, розбита ваза, остання цукерка в коробці, обручка. Нехай стосунки героїв проявляються через те, як вони взаємодіють із цим предметом.
3. Зміна статусу. Почніть сцену з одного емоційного стану, а закінчіть іншим. На початку вони можуть бути друзями, а в кінці — ворогами. І все це — без криків «Ми більше не друзі!».

ПРИКЛАД ДЛЯ НАТХНЕННЯ (У СТИЛІ «ФАРГО»)

ІНТ. КУХНЯ — НІЧ

На столі стоїть стара мікрохвильовка. Поруч — ЛЕСТЕР (забитий, у дешевому светрі) та його ДРУЖИНА (у бігуді, обличчя — маска вічного невдоволення).

Дружина вказує пальцем на мікрохвильовку. Потім — на Лестера. Вона не кричить. Вона просто дивиться на нього так, ніби він — тарган, який не зміг виконати просте завдання.

Лестер бере викрутку. Руки тремтять. Він намагається підчепити кришку, але викрутка зісковзує і дряпає пластик.

Дружина голосно зітхає. Цей звук гучніший за будь-який крик. Вона бере зі столу тарілку з холодним пирогом, ставить її перед Лестером і встромляє в пиріг виделку так сильно, що тарілка ледь не тріскається. Вона розвертається і виходить, вимикаючи світло.

Лестер залишається в темряві. Чутно тільки гудіння холодильника. Він повільно бере викрутку і з силою встромляє її в стільницю. Лезо заходить глибоко. Лестер дивиться на рукоятку, що тремтить.

Чому це працює?
Ми бачимо приниження, ми бачимо пасивну агресію жінки і ми бачимо, як у Лестері закипає та сама первісна лють, яка згодом приведе його до катастрофи. Жодного слова — але історія розказана.

Спробуйте написати свій варіант. Нехай це буде зустріч двох колишніх коханців у ліфті, або як злодій намагається вкрасти гаманець у сліпого, який насправді все бачить. Головне — показуйте.

Як відчуття? Готові після цієї «сценарної зарядки» перейти до структури сцени, щоб зрозуміти, як тримати такий темп протягом усього фільму? Чи, можливо, зазирнемо в архетипи лиходіїв, щоб знати, кому в нашому німому етюді дати в руки ніж?**