Частина тридцять друга: Зустріч біля валунів.

Повна фаза далекого супутника планети припадала якраз на двадцять сьомий день четвертого місяця цього року.

То був день, на який призначили великий збір — з'їхатися мали всі, кого тільки вдавалося скликати, аби здійснити перший справжній повноцінний обмін, небачений досі у цих краях.

Звісно, раніше траплялися дрібні торги між орками та гномами, а чи між тими ж гномами та ельфами, але так, щоб усі три горді раси зійшлися в одному місці — такого у світовій історії ще не бувало.

Першими на місце прибули ельфи — ще на двадцять п'ятий день місяця. Вони навмисне поспішали, щоб заздалегідь підготуватися та з комфортом облаштуватися серед вікових дерев. Розкинувши свій табір у густому підліску, вони зайняли чималу площу під проводом величної цариці Катарі, мудрої відьми Окарії та шанованого ельфа Ікріса.

Буквально під вечір цього ж дня з'явилися й гноми. Майстри підземного світу швидко оцінили місцевість і затято взялися до роботи: звичні до земляних робіт, вони за короткий час спорудили цілу систему просторих окопів із глибокими бліндажами для захисту та ночівлі.

Гномів прийшло вдвічі більше, ніж ельфів, проте більшу частину становили вправні будівельники та носії вантажів. Очолював делегацію сам король Ганул разом зі своїм верховним магом Ікарієм, численною поважною знаттю та членами їхніх сімей.

Жінок із собою король не брав — цар-гном твердо тримався думки, що велика дипломатія та гострі політичні справи є виключно чоловічою територією. У питаннях укладання угод і міцних союзів Ганул довіряв тільки власній голові.

Наступного дня до великих валунів підійшли орки — аж вісім кланів одразу. Всього їх налічувалося одинадцять, проте три найвіддаленіші клани кочували занадто далеко і рідко навідувалися на загальні ярмарки, тож цього разу їх навіть не кликали.

Орківська делегація виявилася найбільшою з усіх: понад пів тисячі відбірних представників від восьми кланів. Тут зібралися всі родові старости, мудрі старійшини, кланові й родові шамани, а також найкращі, загартовані у мисливстві воїни.

Головним парламентером і провідником від орків обрали Білого Вітра. Завдяки останнім подіям його авторитет зріс настільки, що він заслужив повагу далеко за межами рідного клану. Це був чи не перший випадок в історії орків, коли відповідальну місію переговорів довірили не старості, а шаману — звичного злагодити старійшин не вдалося, тож спільним рішенням зупинилися саме на Білому Вітрі.

На відміну від ельфів, котрі влаштувалися на гілках, чи гномів із їхніми фортифікаційними бліндажами, орки розбили звичний табір із мобільних юрт, де й ночували або ж просто відпочивали біля розлогих валунів і велетенських вогнищ.

Нарешті, надвечір двадцять шостого дня на поляну прибув і сам оракул — Сірий Ворон, людина, заради якої і зчинився весь цей грандіозний з'їзд. Він не їхав верхи на гарячому коневі, як орки, і не плентався пішки гірськими стежками, мов ельфи чи гноми. Оракул з'явився на закритому критому возі — справжньому мандрівному фургоні.

Він знову вразив присутніх, перевершивши навіть той ефект, який колись справив на Білого Вітра при їхньому першому знайомстві. А коли з фургону вийшли він сам та його супутниця — донька старости Орлиного Ока, Жива Вода, — у жодного з присутніх більше не лишилося жодних сумнівів: перед ними справжній оракул, якому відкриті таємні знання самих духів.

Тільки-но орки отримали від нього перші шматочки дивовижної тканини, як тепер на власні очі побачили справжнє диво: вишукані, густо розшиті й вишиті сорочки, ладні шкіряні жилети, міцні штани, та й взуття — акуратні шкіряні личаки, яких у цих диких землях ніхто й ніколи раніше не бачив. Якість вичинки шкіри та точність крою вражали найдосвідченіших майстрів, засвідчуючи беззаперечну перевагу високих знань над звичними ремеслами.

Назустріч новому оракулу рушила найповажніша делегація. Попереду йшли орки на чолі з Білим Вітром та всіма вісьмома клановими старостами, решта ж орків трималася на поважній відстані. З боку гномів до фургону наблизився сам король Ганул, маг Ікарій і десяток найповажніших та найавторитетніших гномів. Ельфійську ж делегацію представляли особисто цариця Катарі, відьма Окарія та шанований ельф Ікріс.

Цікаво, що спільною мовою для всіх тут раптово стала оркська. Оскільки оракул понад пів року провів в усамітненні з Живою Водою, він вільно володів лише нею, та й лідери інших рас вивчили її напередодні: хтось — намагаючись розгадати таємниці чужинців, а хтось — як необхідний інструмент для великої дипломатії.

Коли фургон зупинився, довкола нього щільним кільцем зімкнулися представники трьох світів. Сірий Ворон зрозумів: час брати ініціативу до рук.

Він легко зістрибнув із дерев'яного присідку, передав віжки керування кіньми здивованій Живій Воді, зробив крок уперед і голосно привітався чистою, виразною оркською мовою:

— Доброго дня, шановні орки! Доброго дня, поважні гноми! І доброго дня, шановні ельфи! Як ви вже, певно, здогадалися, я і є тим самим оракулом, заради якого духи скликали вас усіх на цій вільній землі.

Він обвів присутніх поглядом, а тоді звернувся до супутниці: — Жива Водо, будь ласка, як повноправна представниця оркського народу, представ мені тих, хто прийшов від вашого роду.

Оркиня трохи знітилася під сотнями поглядів, але випростала плечі і гордо промовила: — Вітаю вас, оракуле. Велика для мене честь представити наших лідерів. Отже, це Білий Вітер — верховний шаман, із яким ви вже зустрічались минулої осені в тут на валунах.