Частина двадцять дев'ята: Імперія Сугізельд

Коли у великій залі пролунав голос посильного, котрий приніс звістку про повернення морської ватаги з північних морів, імператор Аварон аж здригнувся від несподіванки, стиснувши руків'я тронного меча:

— Як?! Як це повернулися? — вигукнув він, гнівно звівши брови. — Вони ж мали обігнути півкраю та опинитися зовсім на іншому боці Імперії!

Посильний знічено похитав головою, ледь переводячи дух:

— Воно ніби так, та водночас інакше, ясність ваша... Вони не відпливли надто далеко і принесли звістку, що відкрили досі невідомі нам землі.

Лице імператора потемніло від люті:

— Ану мені сюди голову тієї експедиції, та негайно! Як вони могли так швидко знайти якісь землі та вернутися назад менш як за пів року?! Хтось тут явно крутить хвостом!

Минуло трохи більше години, як варта ввела до розкішних палат імператора керманича експедиції — старого, сухорлявого гобліна Бартіста, якого старі морські вовки з повагою звали «морським лисом». Цей пройдисвіт завжди вмів викрутитися там, де інші вже готувалися до смерті, випливаючи сухим із будь-якої халепи.

Бартіст уклонився не надто низько — так, як личить бувалому морякові, що знає собі ціну, — і зухвало посміхнувся у сиві вуса:

— Здорові були, імператоре Авароне. Я якраз збирався завтра сам іти до вас із повною доповіддю, а заодно й просити срібла та харчів на новий похід.

Аварон різко підвівся з трону, зробивши крок уперед, аж дзенькнули його лати:

— Бартісте! Ти добре знаєш, що я брехні та ошуканства не терплю. До тебе вже чимало таких от «шукачів» відпливало в північні пустирі, а тоді поверталися з порожніми руками, вигадуючи казки про небачені краї!

Гоблін і бровами не моргнув. Спокійно, навіть дещо ліниво, він заклав руки за спину:

— Імператоре, зараз я не маю при собі стовідсоткових доказів — вони лишилися на судні, у трюмі. Але якщо на те є ваша ласка, дозвольте мені виявити честь: ходімо зі мною до пристані, ступіть на мій корабель — і я все вам покажу на власні очі.

Аварон холодно й важко поглянув на нього з висоти свого трону, примруживши очі:

— Бартісте, репутація в тебе ніби й добра, та дивись мені... Коли ти потягнеш мене за собою просто заради пустої вигадки чи жарту, то знай: плечей своїх і голови ти вже не зносиш.

Бартіст зовсім не злякався — лише сумно й лукаво всміхнувся, дивлячись володареві прямо у вічі:

— Повірте, імператоре, у відкритих морях, особливо там, на півночі, бувають такі бурі й лиха, що смерть від вашого меча здасться малою втіхою. Тут от — голову відрубали, і хоч могилка залишиться, а там, серед криги й штормів, ніхто й не дізнається, ні де ти згинув, ні як. Тому прошу вірити не голій моїй репутації, а чесному слову старого моряка.

Не вагаючись ні хвилини, імператор спільно зі своєю вірною вартою спорядив аж десять карет та екіпажів до самого порту — туди, де на хвилях погойдувався гордий красунь-вітрильник Бартісти, новітній гордий корабель на ймення «Повелитель стихій».

Спустившись у темний та вологий трюм, високі гості побачили страхітливу картину: там у кайданах сиділи двоє живих бранців, а поруч у кутку лежали п'ятеро, що сконали вже під час морської дороги.

Аварон підійшов ближче, заклопотано хмурячи брови й оглядаючи полонених:

— Ну що, Бартісте... Що ти на це скажеш? Я пройшов усі три материки, побував у кожній імперії та королівстві, та й мандрів знав чимало, а проте ніколи подібних створінь на очі не бачив і навіть чуток про них не чув!

— Еге ж, ваша світлосте, — кивнув гоблін-капітан, склавши руки на грудях. — Я й сам кажу: земля справді новітня, такого звіра чи дикуна світ ще не знав. Що накажете робити з ними?

Імператор різко випростався, насупивши темні брови:

— Цих, що досі дихають, негайно відмити від бруду, нагодувати досита та привести до моїх палат на розмову. А мертвих... мертвих спалити без жалю! Негоже тут усіляку заморську моровицю розводити. Мені й досі пам'ятна та страшна епідемія гарячки, коли я ледь не чверть усього народу втратив, і врятувало нас лише те, що я вчасно зачинив міста на суворий карантин.

— Ваша правда, імператоре, — підтримав його Бартіст, який добре знав круту вдачу володаря щодо всяких хвороб. — Живих відмиємо, а мертвих спалимо геть дотла. Якщо знайдуться якісь виразки чи тілесні плями — туди ж їх, у вогонь, а кожного, хто хоч слово з ними промовляв, — під замок, на двотижневий карантин. Тут, здається, і весь порт разом із містом треба б під нагляд брати...

Не чекаючи зайвих наказів, капітан знаком покликав швидкого посильного і послав його по придворного лікаря. Старий медик з'явився без зволікань — прямо на судні, при світлі смолоскипів, він обдивився незнайомців і запевнив імператора:

— Вони здорові, ваша величносте, слава богам. Тільки геть знесилені від голоду та довгої дороги. Дайте їм перепочинку й доброї поживи — а тоді вже допитуйте хоч до ранку.

— Отож бо й є, — кивнув Аварон. — Помити та нагодувати! А чинитимуть опір — зв'язати, насильно влити бульйону в горлянки та привести до ясного вигляду. А ти, Хіросе, вірний мій голово охорони, ступай до замку та накажи у двох камерних казематах навести лад — туди ми й оселимо цих дивних гостей. Ну а тепер, Бартісте, розказуй усе від початку: що за звірі такі і де ти їх вистежив?