Частина шоста: Дім і нові плани

Ми з моїм пернатим товаришем повернулися до мого осідку вже під вечір. Землянка зустріла нас тишею, теплом і запахом сухого дерева. Сили майже залишили мене, хотілося тільки лягти та відпочити, але господар знає: спочатку треба подбати про те, що маєш.

Я розпалив піч, підкинув дров, перевірив запаси. М’ясо не можна було залишати просто так, бо пропаде. Частину розвісив над жаром, щоб прокоптити, а інше залишив для юшки. Зайцеві шкури розклав окремо, натягнув на прості дерев’яні розпірки, щоб добре висохли.

Не краса мені зараз потрібна, а лад.

Бо в новому світі виживає не той, хто має найбільше, а той, хто вміє берегти кожну дрібницю.

Завтра буде важкий день. Треба буде зайнятися випалюванням каменю, а також піти до рівчака по рибу та зробити запас тараньки. Зима тут може бути довша, ніж на Землі. Коли вода скується кригою, рівчак стане німим, і вже не буде легкої здобичі.

Треба думати наперед.

Ще хотів перевірити мої коноплі. Минув уже місяць, відколи я їх посіяв, і вони добре пішли в ріст. Для мене це була не просто рослина.

Це майбутня робота.

З конопель можна зробити міцне волокно, линви, тканину та сітки. А без мотуззя багато чого не зробиш: ні пастки поставити, ні вантаж підняти, ні добру справу в дорозі зробити.

Колись люди жили саме так: кожна рослина мала своє призначення.

Я думав про полювання. Хотілося зробити прості ловиська, петлі, може, щось подібне до ласо. Якщо пощастить — добути парнокопитного. М’ясо мені потрібне, а шкура ще більше. З неї можна зробити одяг, покривало, ремені.

Але я розумів: одних задумів мало.

Без доброго молота та сокири я залишатимусь майже безпорадним. Навіть простий інструмент змінить усе. Зараз я більше думаю не про красу речей, а про їхню користь.

Піч для кераміки поки що зачекає.

Спершу треба деревне вугілля.

Дубове. Грабове.

Те, що дасть сильний жар.

Я вирішив потроху зводити свою піролізну піч. Дрова буду складати окремо: дрібніші підуть на звичайний вогонь, гірші — на випал глини та цегли, а найкращі берегтиму для горна.

Усе має свій час.

Дивно, але тепер мені було легше жити одному.

У старому світі навколо було багато людей, але часто здавалося, що ти сам. Постійний поспіх, чужі вимоги, новини, страхи та боротьба за те, щоб просто залишатися на своєму місці.

А тут усе чесніше.

Прокинувся — знаєш свою працю. Зробив — бачиш результат.

Ніхто не прийде і не скаже, що ти прожив день даремно.

Може, через п’ятдесят років тут стоятиме справжня хата, буде кузня, сад і поле. Може, я матиму все, що потрібно людині.

А в минулому можна було працювати все життя і так нічого не здобути.

Я подумав: чому б мені не стати тут лісовим сторожем, своєрідним єгерем цієї землі?

Якщо вже людей поруч немає — буду серед звірів.

Чого боятися?

Весною, влітку та восени хижаки мене майже не цікавлять. А от коли прийдуть холоди, треба мати добрий спис, лук чи арбалет.

Звір не дурний.

Він не нападає без причини. Навіть великий ведмідь розуміє, коли перед ним небезпечний супротивник.

Я думав і про запаси.

Сіль у мене є. А значить, можна буде робити солонці, приманювати оленів, косуль чи лосів. Не поспішати, не винищувати все навколо, а жити так, щоб земля могла давати ще.

Якщо добуду м’ясо — засолю його, висушу та зроблю запас. Може, вийде щось подібне до старого мацика.

Бо коли маєш харч, тоді можна думати про далекі походи: за сіллю, за каменем, за магнетитом.

Усе потроху.

Мій пернатий товариш тим часом теж не сидів без діла. Він дедалі сильніше ворушив крилом. Я зняв йому шину, і він спробував піднятися в повітря.

Кілька рухів — і він уже біля мене.

Ще слабкий, але в очах його було те саме бажання, яке має кожен вільний птах. Небо.

Ще трохи часу — і він полетить.

Наступного ранку мене знову розбудив ворон. Але цього разу я не почув інших голосів. Ніхто не кликав його, не перевіряв, чи він живий. Тоді я зрозумів, що він залишився сам.

Я взяв його на руки, погладив чорне пір’я. Він тихо притулився до мене.

Тепер у нього був хтось свій.

Але робота чекати не буде.

Я випив залишки вчорашнього чаю, поділився бульйоном із вороном і пішов оглянути свої посіви: коноплі, льон, амарант та інші трави.

А ще треба було набрати полину.

Бо навіть проста трава в цьому світі могла бути ціннішою за золото.

Осідок — місце, де людина оселилася і веде своє господарство. Линва — міцна мотузка або канат, зроблений із волокон. Ловисько — пристосування або місце для ловлі звіра чи риби. Горн — піч або вогнище для нагрівання металу під час ковальської роботи.
Солонець — місце із сіллю, куди приходять дикі тварини лизати сіль.