Частина п’ята: Нове знайомство

Повернувшись трохи назад від моря, я вирішив ще раз порибалити. Чесно кажучи, риба вже добряче мені обридла. Та іншого вибору поки не мав. Полювання без лука чи списа було радше мрією, ніж справою.

Я лише втішав себе думкою, що це ненадовго.

Коли навчусь добувати більше солі, а згодом виплавлю перший метал, усе стане значно простішим. Зможу робити пастки, добрі ножі, а там, може, й приручу лісових звірів.

Найбільше мене приваблювали лосі.

Вони значно спокійніші, ніж здаються. Даси кілька разів солі — і тварина вже сама приходитиме до тебе. А якщо зовсім пощастить, матиму власних в'ючних помічників. Носитимуть поклажу, а я лише пригощатиму їх сіллю.

Я вже хотів рушати далі разом із пернатим товаришем, коли з лісу почувся дивний звук.

Глухе хикання, потім затріщали гілки і я завмер.

— Великий хижак...

Спочатку подумав про вовка, а потім про росомаху. Та з хащів вийшла рись. Вона поводилася неспокійно, постійно оглядалася й кликала когось коротким хрипким голосом.

Я вирішив простежити. Незабаром усе стало зрозуміло. Над галявиною кружляв великий хижий птах. Схоже, він щойно схопив одне рисяче кошеня. Рись даремно стрибала й гарчала.

А ще гірше було те, що решта малят, рятуючись, попадали до старої вовчої ями. Кішка крутилася навколо, але нічим допомогти не могла.

— Ех... Ну що ж...

Я залишив кош під деревом і повільно підійшов ближче. Рись загарчала, присіла, але не нападала. Мабуть, уже зрозуміла, що я прийшов не полювати.

Я швидко зняв поножі, потім штани, зв'язав їх докупи й опустив у яму. Одне кошеня одразу вчепилося кігтями, поволі підтягнув, потім друге, третє і четверте.

Коли останнє вибралося нагору, рись уже мовчала. Вона лише уважно дивилася на мене своїми жовтими очима. Потім обережно взяла одного малого за карк і понесла в ліс. Я подумав, що на цьому ми й розійдемося.

Та варто було мені відійти кілька десятків кроків, як почув за спиною шелест і я обернувся. Троє кошенят бігли за мною, а я тільки зітхнув.

— Та що ж ви...

Незабаром повернулася й сама рись і я спинився. Малеча миттю видерлася мені на ноги, чіпляючись за поножі. Кішка навіть не спробувала їх забрати, наче вирішила дати їм самим обрати.

Я лише показав рукою на дерево, під яким лежали мої речі. Рись неквапливо рушила слідом, біля дерева я витяг залишки запеченої риби. Спочатку нагодував кошенят, а потім ворона. Після цього кинув кілька шматків самій рисі.

Вона довго нюхала здобич, але опісля взяла. Мені ж залишився лише узвар із шипшини. Та я не шкодував і ми рушили далі вже дивною валкою.

Попереду крокував я, на плечі сидів молодий ворон, а позаду весело бігли троє рисячих кошенят, трохи осторонь безшумно йшла їхня мати.

Надвечір я вибрав місце для ночівлі. Розпалив ватру, а тоді вирішив ще наловити риби.

Рись уважно дивилася, як я б'ю списом. Перші спроби були незграбними. Та вже незабаром вона й сама стрибнула у воду і спершу теж без успіху, а потім витягла першу рибину.

До вечора ми мали добрий улов, рись сама нагодувала своїх малят, а я засмажив решту.

Кошенята весь час крутилися біля мене, час від часу намагаючись украсти шматочок навіть у ворона.

Той сердито каркав, але не тікав.

Уночі почалася сильна буря. Небо роздирали блискавиці. Гримів грім. Спочатку до мене під кош забралися кошенята, а потім тихо зайшла й сама рись, я лише посміхнувся.

— Місця вистачить усім.

Дощ тривав майже чотири години, а вже зранку сонце ніби нічого й не сталося освітило ліс.

Ми знову рушили в дорогу, так минув ще один день.

Наступної ночі я прокинувся від легкого шарудіння. Біля ватри лежали три зайці. Рись сиділа трохи осторонь і мовчки дивилася на мене.

Я зрозумів - це була її подяка, за кошенят.Я лише схилив голову.

— Дякую.

Вранці її вже не було, а разом із нею зникли й кошенята. Так і мало бути. Дикому звірові належить жити на волі.

Я ж узявся до роботи. Облупив зайців, а із потруху зварив наваристий бульйон. М'ясо щедро пересипав сіллю. Шкурки теж засолив.

Якщо назбираю ще з два десятки таких, то до осені матиму теплий кожух.

Ватра — велике багаття; давня карпатська назва вогнища, біля якого готували їжу й ночували.

Потрух — внутрішні органи впольованої або свійської тварини, придатні для приготування страв.