Частина третя: Місце зупинки на будівництво

Рухаючись у напрямку, який вказав Морфей, уже по обіді наступного дня я піднявся на невисокий пагорб. Унизу срібною стрічкою звивалася річка.

— Напевно, одна з приток тієї великої ріки, — подумав я. Якщо в ній є риба, кращого місця для життя годі й шукати.

Спустившись до води, я почав уважно оглядати берег. Росла вільха, осика, місцями верба та береза. Трохи далі течія утворювала тиху затоку, густо зарослу очеретом. Поряд розкинулась невелика галявина, а за нею починався ліс.

Місце було майже ідеальним. Достатньо було лише кілька хвилин поспостерігати за водою, щоб зрозуміти — риби тут вистачає.

Ловити руками я навіть не думав. Натомість нарізав молодих вербових прутів і до вечора сплів примітивний ятір. Робота була грубою, але свою справу пастка мала виконати.

На жаль, розпалити багаття цього дня мені не судилося. Несподівано насунулися важкі дощові хмари. За кілька хвилин почалася справжня злива. Я ледве встиг сховатися у великому дуплі старої верби. Одяг промок наскрізь. Холод пробирав до кісток. Згорнувшись клубком, я заснув від утоми й прокинувся лише наступного дня, коли сонце вже піднялося високо.

Перше, що я зробив, — побіг перевіряти ятір. Він був майже зруйнований. Усередині відчайдушно бився великий короп. Я ледве витяг його на берег. Кілограми три, не менше.

— Ну здоровенький... Цього разу багаття вдалося розпалити швидко. Коли риба засмажилася, аромат змусив мене забути про все.

Чотири дні без справжньої їжі... Я відламав невеликий шматок. Соковитий. Ніжний. Здавалося, нічого смачнішого в житті не їв. Та я стримався. Організм після такого голоду міг не пробачити жадібності.

Піднявшись на пагорб, я почав вибирати місце для майбутнього житла. Звідси добре проглядалася місцевість. Будь-якого великого звіра можна буде помітити здалеку. Тут же легше поставити пастки й обнести оселю частоколом.

Я вирішив будувати землянку. Стіни укріплю камінням. Дах укрию очеретом. А всередині поставлю піч. Не просто для тепла. Вона має стати серцем мого нового дому.

До вечора я встиг викопати майже третину котловану. Заодно дослідив навколишню галявину. Росте лобода, також є молодий амарант, щавель та дика морква і багато лікарських трав.

А ще помітив рослину, дуже схожу на льон. Якщо це справді він... То колись матиму власне полотно.

Увечері зварив першу справжню юшку. Риба, лобода, щавель, але солі, звичайно, бракувало.

Але після кількох днів голоду навіть така страва здавалася царським бенкетом.

Прокинувся я ще до світанку. Наче щось розбудило. Повільно розплющив очі. По той бік згаслого багаття, біля тліючого жару, мирно лежала гадюка. Вона теж грілася. Ми зустрілися поглядами. Кілька секунд мовчки дивилися один на одного. Потім вона спокійно розвернулася й поповзла у своїх справах.

— І тобі доброго ранку... Я лише посміхнувся і роздмухав жар ат підкинув дров й закип'ятив воду.

Випив чаю із шипшини, доїв учорашню юшку і знову взявся до роботи.

Копав майже до вечора. Поступово яма набувала форми. Наносив каміння. Знайшов поклади доброї глини.

Увечері довго сидів біля вогню й креслив палицею на землі майбутню піч. Вона має бути універсальною. У ній можна буде варити їжу. Обпалювати кераміку. Коптити рибу та м'ясо. Якщо колись вирушу в далеку дорогу, запаси харчів стануть питанням життя.

Ще п'ять днів минули майже однаково. Риболовля, будівництво, каміння, глина та дрова. Наприкінці шостого дня землянка була готова.

Я обережно розпалив у печі перший вогонь. Вона витримала. Я лише усміхнувся. — От тепер можна сказати, що в мене є дім.

Наступний день присвятив кераміці. Наліпив глечики, миски, кухлі та невеликі горщики. Поки вони сохли, вирішив просто пройтися галявинами.

Це була перша прогулянка без поспіху. Я уважно дивився під ноги. Ось льон. Його поки небагато. Але якщо збирати насіння... Через кілька років можна буде засіяти ціле поле.

Трохи далі ріс дикий овес. — Сто років селекції... Я засміявся. — Добре, що в мене є час.

Ще далі натрапив на коноплі. Оце вже справжній скарб, канати,  нитки і тканина та сітки. Усе це колись стане в пригоді.

У лісі знайшов зарості малини, ожини й чорниці. Отже, влітку буде що сушити на зиму.

Я ще раз окинув поглядом свої володіння.

— Добре місце... Хотілося знайти поклади заліза. Колись збудувати кузню. Навчитися кувати інструменти.

Але це вже справа наступного року.

Поки що треба підготуватися до походу по сіль.

Найбільше мене хвилював дощ і де ночувати?

Спочатку хотів зробити великий щит із очерету, щоб використовувати його як парасолю. Потім з'явилася краща думка. Плетений кош, який одночасно буде і великою корзиною, і каркасом для невеликого укриття. Важче, але зате значно практичніше.

Саме на цьому варіанті я й зупинився. Заготівля провізії, кераміки та спорядження тривала майже два тижні.

Саме тоді з'явилися комарі. Спочатку мене кусали без упину. Та незабаром молодий полин підказав рішення. Його різкий запах відлякував комах. Я пішов далі. Розтопив риб'ячий жир. Додав розтертий полин. Вийшла смердюча мазь. Пахла вона жахливо. Зате комарі трималися осторонь. І це було головне.