Ром

«  - Живи реальністю

                                                                                                                                         - Що таке реальність»

Ром

Цього дня Ром прокинувся з дивним відчуттям. Йому одразу захотілось риби. Це було дивно адже старий не любив риби. Крізь шибку вже пробивалось ранкове сонячне проміння. Час кормити корів уже минув, і Ром знав це, але якесь зовсім інше дивне відчуття тривожило його душу. Він сильно хотів риби. Ром повільно виліз з під перини, босяком пройшов до відра, випив кухоль води, і мимоволі направився до комори. Сонце вже висіло на орбіті, худоба стояла голодна, але Рома це  сьогодні не хвилювало, як і не хвилювало те, що вперше за багато років йому не снились жахи, і він виспався. Тепер він мав би швидко одягатись і з лайкою йти в хлів.  Та не сьогодні. Сьогодні Ром захотів риби. Він відчинив комору, зняв рибацьку сітку і не закриваючи за собою дверей босяком направився до виходу. Двері дому Ром  не замкнув на замок, сьогодні це непотрібно.

Жив Ром за п’ять кілометрів від містечка Пруденклафт. Розташувалось воно неподалік боліт Фадама на Шарі й дрібних озер Миру. Основним видом заробітку було рибацтво та фермерство. Ще з дитинства Ром рибацтво зненавидів. Одного разу в так привичні туманні ранки батько повів двох шістнадцятилітніх братів на рибалку. Як і було вже заведено в нього з сіттю та з пляшкою паршивї дешевої випивки. Дальше все мало йти по плану, старий напивався, спав в човні, а двоє молодих братів ловили рибу. Витягувати сіті хлопчикам було важко, але страх перед п’яним батьком додавав сили. Одним з хлопчаків був Ром, а брата його звали Ворон. Саме цього паршивого ранку Ворон послизнувся, перевалився за борт, упав в воду, заплутався в сіті і потонув. Ром кричав, але п’яний старий не зміг навіть поворухнутись. Він був в такій нірвані після випитого, що коли вже на березі його затримали сторожі правопорядку дивився на заплаканого Рома і йому двоїлось, старий бачив двох хлопчиків. А може й не двоїлось. Згодом старого відпустили, нащо годувати у  в язниці пяницю який і так по суті нічого не зробив, ну не догледів, такі часи. Після цього він почав пити ще більше. А згодом приєднався до Ворона. Ром підрісши продав будинок і на томість купив невеликий клаптик землі за містом. Там від збудував хату, хлів, завів худобу, і більше ніколи не ловив рибу.

Все має свій початок і свій кінець - думав Ром відчиняючи хвіртку.  

Але рибачити йому сьогодні не судилось У всьому світі цього світлого дня немов сама смерть пройшлась від одного краю землі до іншого сіючи невдачі для своїх ворогів і даруючи успіх своїм вірним слугам. Варлок. Він зумів, він відродив і повернув... Старому ельфу який ще в молоді роки зацікавився темними богами вдалося неможливе.

Ром в потріпаній сорочці тягнув за собою рибацьку сітку до озера Миру. По розбитій дорозі він ледве пересуваючи ноги шкандибав. По дорозі його обганяли невеликі військові загони, проте ніхто не зверну на нього уваги, адже так мало бути.

ФАДАМА на ШАРІ

Велику частину царства Корра в якому жив Ром займали болота. Вони були на стільки великими й жахливими, що найвідважніші не наважувались заходити в глиб боліт а подорожуючі боялись зупиняться біля них на ночівлю, а ті хто зупинився розповідав про голоси та крики які впинались в голову і закликали відвідати болото та його таємних мешканців. Занадто багато вони вже забрали в себе таємниць, занадто багато героїв і тих чиї імена краще не називати спочивають під звуки жаб серед постійної сирості, гнилі і павутини.

Старий з сіткою прямував до нього. Спочатку перед ним відкрився горизонт комишів, сухих чорних дерев, а дальше смердюче болото. Між комишами й ще легким але вже таким неприємним смородом земля ставала м’якою та гидкою, але так було не завжди. Колись царство людей Корра було могучим, а його родючим землям  заздрили навіть ельфи, але все має свій кінець так сам як і початок. Так сталось і з родючими землями корійтян, в роки темної війни тисячі життів і ріки крові прийняли в себе ці землі. Запекла війна, яка тривала шість років спустошувала все на своєму шляху. Спочатку над царством Корра в землях якого точились найзапекліші бої нависли чорні хмари. Солдати говорили, що це  справа рук Варлока, мов він так сіє паніку в серцях противника, але мудреці заперечували. Вони вважали, що навіть Варлок, який знайшов джерело людської  крові і так здобу свою могутню силу в одиночку не здатен на таке. Адже небо над цілою країною затягнулось чорними хмарами на стільки, що лише блискавки які били раз за разом освітлювали горизонт. Та й після фінальної битви хмари не розійшлись, а ще гірше, полились проливні дощі, які без зупину йшли шість місяців, саме так колись могутнє королівство втратило частину своїх родючих земель, а разом із ними своїх героїв, які лишились спочивати в колись зелених лісах та степах. Люди були впевнені, що боги прокляли ці землі за кров яка на них пролита і нарекли їх на вічне безпліддя і морок.

  За комишами була галявина, Ром зупинився, сітку він загубив десь по дорозі і тепер стояв з пустими руками роздивляючись все навкруги. Здавалось навіть сонце тут світить не так. За клаптиком покритої мохом землі починалось чорне місиво. Земля вкрита туманом і загадками де між чорними сухими деревами мов ті сіті висить павутина.