Перший хто зміг

— Стривай-но, що ти говорив про силу? — запитав хлопчина у камінчика. — Яку ще силу я маю?

Камінчик тихенько засвітився зеленкуватим світлом.

— За легендою Старого Лісу раз на сто років народжується хлопчина, який може чути голоси всього живого. Дерева шепочуть йому свої таємниці, квіти розповідають про небезпеку, а вітер приносить далекі звістки. Саме такий хлопчина зараз стоїть переді мною.

— Я? — здивувався Юрчик. — Та я звичайний хлопчик!

— Ні, — лагідно відповів камінчик. — Звичайні хлопчики не чують промінчиків сонця, не розмовляють із чарівним камінням і не можуть зрозуміти мову лісу.

Юрчик замислився. Справді, останнім часом з ним відбувалося чимало дивного.

— А навіщо мені ця сила?

Камінчик на мить замовк.

— Бо разом із силою приходить і велика відповідальність. Старий Ліс у небезпеці. Баба Яга шукає джерело чарівного світла, яке заховане десь у його глибині. Якщо вона знайде його першою, темрява вкриє всі стежки, а дерева назавжди забудуть свої пісні.

У ту ж мить верхівки дерев тривожно зашуміли, ніби підтверджуючи слова камінчика. А десь далеко між стовбурами промайнув темний силует, від якого по спині Юрчика пробігли мурашки...

В цю мить кришка діжки відчинилася, і хлопчина побачив на власні очі ту саму відьму — ту, котру ще в обід він переміг, а вже зараз сидів у її пастці.

Сховавши камінчик до кишені своїх шортів, Юрчик заговорив, намагаючись надати голосу якомога більше хоробрості:

— Що тобі потрібно, стара чаклунко? Тобі мене не здолати!

У відповідь він почув лише гучний, неприємний регіт.

— Ніхто... ще ніхто не здолав мене! — просичала відьма. — Чому ти вважаєш себе кращим за інших?

— Тому що я можу! Тому що я хоробріший! — не розгубився хлопчина.

Баба Яга примружила свої маленькі чорні очі й уважно подивилася на нього.

— Хоробрість? Думаєш, цього достатньо? Багато сміливців приходили до мене. Та всі вони боялися темряви, коли наставала ніч.

— А я не боюся! — вигукнув Юрчик, хоча серце в грудях калатало, мов маленький дзвіночок.

— Побачимо... — зловісно посміхнулася відьма. — Дуже скоро сонце сховається за обрій. І тоді ти дізнаєшся, що таке справжня темрява.

Та саме в цю мить камінчик у кишені хлопчика ледь помітно засвітився теплим зеленим світлом.

Юрчик відчув це і посміхнувся.

— А ще в мене є друзі. А разом ми сильніші за будь-яку темряву!

Від цих слів обличчя Баби Яги перекосилося від злості, а її пальці міцно стиснули край старої діжки.