Чарівний камінчик і стара чаклунка

Стрибаючи по кронах дерев, промінчик схвильовано перестрибував з одного листочка на інший. Але спуститися вниз, до свого друга, він не міг.

У ту мить стара відьма заговорила до хлопчини, намагаючись зробити якомога солодший голосок, та з її вуст усе одно виривалося лише страшенно зле шипіння.

— А хто це тут такий солоденький? Хто це тут такий маленький?! — промовила Яга, розпливаючись у підступній посмішці та повільно наближаючись до хлопчика. Простягаючи до нього свої довгі кістляві руки, вона не зводила з нього пильного погляду.

Нагостривши свій крючкуватий ніс, відьма ніби принюхувалася до здобичі. Її темні очі виблискували недобрим вогнем, а зморшкувате обличчя перекосила єхидна посмішка. Ліс навколо ніби завмер, прислухаючись до того, що станеться далі. Лише наляканий промінчик метушливо стрибав по листю високо над головою Юрчика, шукаючи спосіб допомогти своєму другові.

...Юрчик відступив на крок назад і міцніше стиснув у долоньці зелений камінчик.

Серце його калатало так голосно, що, здавалося, його чує весь ліс. Та хлопчик згадав мамині слова: якщо страшно — слухай своє добре серце.

— Я не солоденький, — хоробро відповів він. — Я Юрчик! І я не боюся тебе!

Баба Яга примружила свої чорні очі й невдоволено засичала.

— Не боїшся? Ха-ха-ха! — зареготала вона так, що старі дерева затремтіли. — Усі бояться Баби Яги!

Вона зробила ще один крок уперед і простягнула свої довгі пальці до хлопчика.

В цей самий момент зелений камінчик у руці Юрчика раптом засвітився м'яким теплим світлом. Воно ставало дедалі яскравішим і яскравішим, наче маленьке сонечко народилося просто в його долонях.

— Що це?! — скрикнула Яга, прикриваючи очі.

На верхівках дерев радісно спалахнув промінчик. Він побачив сяйво камінчика і зрозумів, що настав час допомогти другові.

Зібравши всю свою силу, він ковзнув між гілками, перестрибнув із листочка на листочок і стрімко полетів донизу золотавою стрічкою світла.

— Юрчику! Тримай камінчик міцно! Не відпускай його! — дзвінко вигукнув промінчик.

Світло камінчика та промінчика з'єдналися в одну сяючу кулю, і темний ліс одразу став світлішим. Чорні тіні почали відступати, а Баба Яга сердито загарчала, бо найбільше на світі вона не любила доброту, сміливість і світло.