Зачарований камінець

— О, ти чарівний! — весело вигукнув хлопчик. — Але де твоє джерело? Як мені допомогти тобі? Та й мама хвилюється за мене... Але як тільки я тебе врятую, то розповім їй усю пригоду, і вона зрозуміє, що я хоробрий, та не буде сваритися!

Забігаючи по зарослій стежині й міцно тримаючи в руках зелений камінець, Юрчик голосно викрикував ці слова. Ліс навколо ставав усе густішим. Старі дерева переплітали свої гілки високо над головою, а між ними ледве пробивалися сонячні промені.

Раптом камінець у долоні хлопчика став теплим.

— Юрчику... — тихенько пролунав знайомий голос.

— Це ти? — озирнувся хлопчик. — Промінчику?

Камінець засвітився м'яким зеленим світлом.

— Так. Я поруч. Моє джерело заховане в самому серці лісу. Але поспішай. Чорні хмари вже прокидаються, а разом із ними може з'явитися Баба Яга...

Не встиг промінчик договорити, як десь удалині почувся пронизливий свист.

Вітер закрутив сухе листя у маленький вихор.

— Вона вже близько... — прошепотів камінець.

Юрчик міцніше стиснув свою знахідку й сміливо крокнув уперед.

— Не бійся, друже. Я знайду твоє джерело, навіть якщо доведеться зустріти саму Бабу Ягу!

І в ту ж мить попереду між деревами спалахнуло загадкове золоте світло... 

Промінчик хотів попередити, захистити свого друга... Але в ту мить з'явилася Баба Яга.

Її очі виблискували темним, майже чорним світлом. Густі довгі брови нависали над обличчям, ніс гачком звисав донизу, а все обличчя було вкрите глибокими зморшками. Та найбільше Юрчика налякала її посмішка — такої злої й єхидної посмішки хлопчик ще ніколи не бачив.

Коли Баба Яга вилізла зі своєї старої ступи, Юрчик помітив, що на її спині височів горб, а одна нога була коротшою за іншу. Її руки здавалися сухими й довгими, немов гілки старого дерева, а на пальцях стирчали неприродно довгі, покручені нігті.

Хлопчина на мить злякався. Він зробив крок назад і завмер на місці.

У ту ж мить Яга ще ширше розтягнула свою посмішку й голосно зареготала.

— Ха-ха-ха!..

Її сміх розлетівся по всій лісовій долині, відбиваючись від дерев і пагорбів. Моторошне відлуння покотилося далі й далі, аж поки його відголоски не долинули до маленького містечка.

А десь високо над лісом тремтів схвильований промінчик сонця. Він знав: Юрчик потрапив у справжню біду.