Частина VІІІ. У центрі повторюється час

До станції «Корона» залишалося дві години сорок сім хвилин, коли Івар Нокс уперше помер.

Це сталося буденно.

Без героїчної музики.

Без красивого останнього погляду на Наю.

Без фінальної фрази, яку потім можна було б вирізати на меморіальній плиті й продавати туристам у вигляді магнітів.

Він просто сидів у кріслі пілота «Арго-17», сперечався з Марою про те, чи можна вважати тріщину завдовжки сорок сантиметрів «косметичним дефектом», коли правий борт корабля зник.

Не вибухнув.

Не відірвався.

Зник.

Разом із половиною кабіни.

Івар побачив Юпітер.

Потім Наю.

Її очі.

Рот відкрився в крику, якого він уже не почув.

Повітря вилетіло з корабля.

Щось ударило його в груди.

Світ став білим.

Останньою думкою Івара було:

От же ж чорт. Я навіть гроші не отримав.

Потім він розплющив очі.

До станції «Корона» залишалося дві години сорок сім хвилин.

Мара говорила:

— Я ще раз кажу: тріщина сорок сантиметрів — не косметичний дефект.

Івар дивився на неї.

Мара зупинилася.

— Що?

Ная сиділа праворуч.

Жива.

Ціла.

Її рука лежала на консолі.

Кай спав у медичному модулі.

Йоель їв щось із пакета, яке за документами вважалося білковим батончиком, а за смаком нагадувало кримінальне покарання.

Ева передавала дані на станцію.

Самір перевіряв медичні журнали.

Усе було так само.

Абсолютно.

Івар повільно сказав:

— Ми щойно померли.

Мара глянула на Наю.

— Відпочинок йому вже не допоможе.

Ная повернулася.

— Що?

— Правий борт зник.

— Коли?

— Через…

Івар подивився на годинник.

14:32:17.

Він пам’ятав.

Саме ці цифри бачив перед смертю.

— Через одинадцять секунд.

Ная випросталася.

— Іваре.

— Дев’ять.

— Ти серйозно?

— Вісім.

Мара сказала:

— Якщо це якийсь жарт…

— Сім.

Івар схопив штурвал.

— Шість.

— Що ти робиш? — крикнула Ная.

— Не знаю.

— Чудово!

— П’ять.

Івар дав тягу вниз.

«Арго» різко пішов під кутом.

Усі в кабіні вилаялися різними словами, частина з яких юридично ще не була зареєстрована як лексика.

— Чотири.

— НОКС!

— Три.

На радарі нічого.

— Два.

У просторі праворуч від корабля спалахнула золота лінія.

— Один.

Простір скрутився.

Не вибух.

Не блискавка.

Складка.

Наче хтось узяв шматок Всесвіту двома пальцями й різко зім’яв.

Вона пройшла саме там, де секунду тому був правий борт «Арго».

Ная зблідла.

— Що це було?

Івар дивився на порожнечу.

— Те, що мене вбило.

Мара повільно сказала:

— Тебе?

— Усіх.

Йоель перестав жувати.

— Мене теж?

— Особливо тебе.

— Чому особливо?

— Не знаю. Хотів додати драматизму.

— Дякую.

Ная схопила Івара за зап’ястя.

— Розкажи точно.

— Нічого розповідати. Ти кричала. Корабель розірвало. Я помер. Потім ти знову сиділа тут.

— Скільки часу?

— Нуль.

— Спогад?

— Ні.

— Симуляція Плями?

— Можливо.

Радіо зашипіло.

Геліос сказав:

— Ні.

Івар повернув голову.

— Ти бачив?

— Так.

— Ми померли?

Пауза.

— Так.

Ніхто не пожартував.

Ная тихо сказала:

— І все одно ми тут.

— Так.

— Як?

Геліос відповів:

— Час повернувся.

Ная ненавиділа фрази, які звучали просто й означали катастрофу для кількох фундаментальних розділів фізики.

«Час повернувся» займала почесне місце десь між «Сонце думає» та «ваш брат прожив сто сімдесят років усередині бурі».

Вона відкрила всі часові журнали.

Бортовий.

Атомний.

Квантовий.

Резервний механічний.

Локальний реакторний.

Особисті годинники.

Усі показували одне й те саме.

14:32:31.

Жодних стрибків.

Жодного пропущеного запису.

Жодної ознаки, що Івар колись переживав 14:32:28 удруге.

— Може, Пляма передала тобі прогноз, — сказала вона.

— З відчуттям вакууму в легенях?

— Мозок переконливий.

— Дуже.

Самір підійшов.

— Дозволь.

Він провів сканером уздовж грудей Івара.

— Що?

Самір насупився.

— У тебе мікророзриви капілярів в очах.

— І?

— Такі бувають після різкої декомпресії.

Усі замовкли.

Івар повільно повернувся до Наї.

— Прогноз?

Ная нічого не сказала.

Самір продовжив:

— І невелика баротравма лівого вуха.

— До цього була?

— Ні.

Мара сказала:

— Я перевіряла його перед стартом.

Івар усміхнувся.

— Вона часто перевіряє мене.

— З технічної ненависті.

— Все одно приємно.

Ная не сміялася.

Вона дивилася на показники.

Якщо тіло Івара зберегло наслідки події, якої не було…

— Геліос.

— Так.

— Що саме ти спостерігав?

Пауза.

— Розрив корабля.

— Потім?

— Втрата сигналів екіпажу.

— Смерть?

— Так.

— Потім?

— Нічого.

— А потім ми знову були живі?

— Ні.

Ная завмерла.

— Що означає «ні»?

— Я продовжував бачити вас мертвими.

У кабіні стало холодніше.

Навіть якщо температура не змінилася.

Івар сказав:

— Ти зараз бачиш нас живими.

— Так.

— То що змінилося?

— Я отримав другий набір даних.

Ная зрозуміла першою.

— Дві версії.

— Так.

— Для тебе перша не зникла.