Частина V. Іо піднімає лаву

Іо не мала права виглядати живою.

Вона була супутником.

Кам’яною кулею, затиснутою між гравітацією Юпітера, припливними силами й дуже поганими геологічними рішеннями Всесвіту. Її поверхню розривали сотні вулканів. Сірка фарбувала рівнини в жовте, помаранчеве й червоне. Лавові озера світилися в темряві. Гігантські шлейфи піднімалися на сотні кілометрів у космос.

У підручниках усе це називали вулканічною активністю.

Через дванадцять хвилин після того, як «Арго-17» отримав нові дані, Ная Лор закрила підручникову модель Іо й сказала:

— Це вже не вулканізм.

Івар Нокс глянув на екран.

— А що?

Ная мовчала.

На карті супутника одночасно пульсували сорок три вулканічні області.

Не випадково.

Не відповідно до відомих припливних циклів.

Не так, як поводиться розпечений камінь під тиском.

Спалахи йшли хвилями.

Один вулкан.

Другий.

Третій.

Пауза.

Ще сім.

Пауза.

Потім ланцюг повторювався.

Йоель Карр із системної консолі сказав:

— Може, це просто збіг?

Мара Тейн навіть не обернулася.

— Сорок три синхронні вулкани?

— Я оптиміст.

— Ти програміст.

— Це не взаємовиключні речі.

— Після тридцяти вони стають такими.

Ная наклала послідовність вивержень на старий солярний код.

Івар побачив, як на її обличчі зникає остання надія на просте пояснення.

— Що?

— Це не код Геліоса.

— Уже хороша новина?

— Ні.

— Я намагався.

Вона повернула голограму.

Спалахи утворювали геометричну схему.

Дев’ять променів.

Кожен ішов від окремого вулканічного регіону до центральної точки на зворотному боці Іо.

— Та сама структура, — сказала Ная.

— Що й на Юпітері?

— Дев’ять вузлів.

Івар перестав усміхатися.

— Ти хочеш сказати, що й усередині Іо є така сама штука?

— Не знаю.

— Ти дуже часто говориш це останнім часом.

— Це тому, що останнім часом Всесвіт поводиться як аспірант, який приніс дисертацію, написану в стані гарячки.

На головному екрані знову спалахнула карта.

Один із вулканів Іо вибухнув.

Величезний шлейф піднявся над поверхнею.

Сто кілометрів.

Двісті.

Триста.

Частинки сірки й плазми розлетілися в космос.

Навігаційна система «Арго» відразу видала попередження.

НЕБЕЗПЕКА ДЛЯ ОРБІТАЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ.

Ева Сорн відкрила канал рятувальних служб.

— Іо-Центр, це «Арго-17». Який статус?

Відповідь потонула в шумі.

— …станції «Прометей» і «Локі» втратили зовнішній зв’язок… евакуація… повторюю, орбітальна група три…

Голос обірвався.

Івар глянув на Наю.

— Скільки людей?

Вона вже відкривала дані.

— На поверхневих і підповерхневих станціях — приблизно сто вісімдесят тисяч.

— Орбіта?

— Ще триста двадцять.

— Пів мільйона.

— Так.

Мара тихо сказала:

— Чудово.

Йоель подивився на неї.

— Що тут чудового?

— Я намагалася підтримати капітанський стиль.

Івар не відповів.

Він дивився на Велику Червону Пляму.

Вона залишалася праворуч від курсу, все більша, все червоніша.

Вхідне вікно, заради якого вони вже відмовилися повернутися до кількох небезпечних ситуацій, закривалося через три години сорок одну хвилину.

Іо лежала в іншому напрямку.

Ная побачила, куди він дивиться.

— Ні.

— Я нічого не сказав.

— Ти подумав голосно.

— Це тепер офіційна фізична величина?

— Для тебе — так.

Ева підняла руку.

— Сигнал із Іо.

На екран вивели відео.

Зображення тремтіло.

Чоловік у помаранчевому аварійному костюмі стояв у диспетчерській.

Позаду нього мигало червоне світло.

— Це станція «Прометей-Дельта». Хто чує?

— «Арго-17», — відповіла Ева. — Чуємо.

— У нас сто дев’ять людей у нижньому секторі. Магнітний ліфт відмовив. Лавовий фронт прорвав тунель сім.

Івар нахилився до мікрофона.

— Рятувальні шатли?

— Не можуть сісти.

— Чому?

Чоловік засміявся.

Нервово.

— Бо наша посадкова зона тепер вулкан.

Івар кивнув.

— Вагома причина.

— Ми теж так вирішили.

Зображення сіпнулося.

На задньому плані щось вибухнуло.

— Скільки часу?

— До прориву внутрішньої гермостінки — двадцять сім хвилин.

Ная заплющила очі.

Двадцять сім.

Івар уже рахував.

До Іо на максимальній тязі — дев’ятнадцять хвилин.

Посадка.

Евакуація.

Повернення.

Вхідне вікно…

— Іваре, — сказала Ная.

— Я знаю.

— Якщо підемо…

— Знаю.

— Пляма закриється.

— Не обов’язково.

— Майже.

— Майже — не закриється.

— Це не математика.

— Саме тому ти тут.

Ная дивилася на нього.

Івар дивився на неї.

За останні дні вони навчилися вести цілі суперечки мовчки.

Ця закінчилася погано для протоколу.

Ная видихнула.

— Є один варіант.

Івар усміхнувся.

— Я знав, що люблю науку.

Вона завмерла.

— Що?

— Науку.

— Ти зробив паузу.

— Маневр поясниш?

Ная примружилася, але повернулася до карти.

— Якщо використаємо гравітацію Іо для прискорення, після евакуації можемо не повертатися на старий маршрут.

— А?

— Вийдемо з орбіти по нижній дузі.

Вона провела лінію.

Траєкторія пройшла біля Іо, обігнула супутник і вистрілила назад у напрямку Юпітера.

— Гравітаційна праща, — сказав Івар.

— Так.

— Наскільки близько до поверхні?

Ная збільшила.

Івар засміявся.