Частина ІІІ. Газові королівства Юпітера

Через двадцять сім хвилин після старту «Арго-17» перетнув перший державний кордон.

У космосі.

Над газовим гігантом.

Де не існувало ані землі, ані моря, ані навіть достатньо стабільної хмари, на якій можна було б урочисто встромити прапор.

Людство не розгубилося.

Якщо під ногами немає території, територією можна оголосити координати.

Якщо координати постійно рухаються разом з атмосферними потоками, можна оголосити територією математичну модель.

Якщо модель змінюється кожні три години — чудово.

Це дає роботу митникам.

— Наближаємося до повітряного простору Домініону Еврід — сказала Ева Сорн.

Івар не відривав очей від навігаційного дисплея.

— Повітряного?

— Офіційний термін.

— Ми на висоті двісті тисяч кілометрів.

— Вони вважають, що їхня юрисдикція простягається до орбіти Каллісто.

— А Каллісто знає?

— Каллісто подало позов.

— Звісно.

Ная сиділа праворуч і переглядала карту атмосферних течій.

На голограмі Юпітер був поділений кольоровими смугами, кільцями, секторами, коридорами й зонами впливу.

Івару це нагадувало хворобу шкіри.

Тільки дорожчу.

— Хто взагалі придумав усі ці королівства? — запитав Йоель із задньої консолі.

Мара навіть не підняла голови від діагностики реактора.

— Люди.

— Я мав на увазі політичну систему.

— Я теж.

Ная збільшила карту.

— Коли почалася масова колонізація Юпітера, центрального уряду не існувало. Перші міста будували корпорації, наукові союзи, військові консорціуми й родинні фонди. Кожен контролював власні атмосферні платформи, ресурси та маршрути.

— А потім? — запитав Йоель.

— Потім вони зрозуміли, що можна називати це державами й збирати податки двічі.

Івар повернувся до Наї.

— Ти стаєш цинічнішою.

— Я провела з тобою три дні.

— Прогрес.

На екрані виникло попередження.

ВХІД ДО ДОМІНІОНУ ЕВРІД.

ПІДТВЕРДІТЬ ТРАНЗИТНУ ДЕКЛАРАЦІЮ.

— Ігноруй, — сказав Івар.

Ева повернулася.

— Не можу.

— Чому?

— Бо вони вже заблокували нам коридор.

Попереду з’явилися три кораблі.

Вузькі.

Сріблясті.

Озброєні.

На їхніх корпусах сяяли золоті корони.

Івар зітхнув.

— Ось і середньовіччя з реактивними двигунами.

Канал відкрився.

— Невідоме судно, ви входите до суверенного простору Домініону Еврід.

— «Арго-17», — відповіла Ева. — Державна науково-військова місія. Транзитний код ЮС-Червоний-Один.

Пауза.

— Код прийнято. Необхідна сплата атмосферного збору.

Івар нахилився до мікрофона.

— Ми ще навіть не в атмосфері.

— Збір стягується за потенційне використання атмосферного простору.

— А якщо не використаємо?

— Потенціал уже існує.

Івар подивився на Наю.

— Це геніально.

— Не давай їм ідей.

— Я теж хочу збирати податок за потенційне використання мого корабля.

Голос із патруля продовжив:

— Сума транзитного збору — двадцять дві тисячі кредитів.

— За що?

— За безпечне проходження.

— А якщо не сплатимо?

— Проходження може стати менш безпечним.

Івар усміхнувся.

— Нарешті чесна податкова система.

Ева вимкнула мікрофон.

— У нас дипломатичний імунітет.

— Скажи їм.

— Уже сказала.

— І?

— Вони вимагають плату за розгляд дипломатичного імунітету.

Мара підняла голову.

— Скільки?

— Шість тисяч.

— Сподіваюся, Геліос уб’є бухгалтерію першою.

Ная відклала планшет.

— Заплатіть.

Івар подивився на неї.

— Ти серйозно?

— У нас шість годин до Плями. Я не хочу починати міждержавну війну через двадцять дві тисячі.

— Це принцип.

— У тебе дев’ять мільйонів за контрактом.

— Саме тому я розумію ціну грошей.

— Ти ще їх не отримав.

— Не руйнуй мрію.

Ева перерахувала збір.

Патрульні кораблі відійшли.

За хвилину на екрані з’явилося нове повідомлення:

ДЯКУЄМО ЗА ВІЗИТ ДО ДОМІНІОНУ ЕВРІД.

ОЦІНІТЬ ЯКІСТЬ ПЕРЕТИНУ КОРДОНУ.

Івар поставив одну зірку.

Ная побачила.

— Навіщо?

— Помста.

— Ти щойно знизив рейтинг держави.

— Кожна перемога важлива.

Юпітер наближався.

Чим ближче ставав газовий гігант, тим менше нагадував планету.

Планета — це слово, яке людський мозок пов’язував із землею.

Каменем.

Горами.

Океанами.

Юпітер не мав нічого з цього.

Він був атмосферою, яка вирішила стати світом.

Нескінченний шар газу.

Хмари поверх хмар.

Тиск, що зростав із кожним кілометром.

Бурі старші за імперії.

Блискавки, поряд із якими земні грози виглядали декоративними іскрами.

Люди не могли жити на Юпітері.

Тому вони, звісно, побудували там міста.

Перше з них з’явилося попереду через сорок хвилин.

— «Імперія-Нова», — сказала Ная.

Івар придивився.

На тлі планети місто спочатку здавалося дрібною сріблястою цяткою.

Потім виросло.

І ще.

І ще.

— Матір Божа, — тихо сказав Йоель.

Місто складалося з дванадцяти гігантських аеростатичних платформ, з’єднаних мостами й магнітними тунелями.

Над кожною височіли шпилі.

Під ними висіли величезні газові балони.

Знизу звисали промислові модулі, бурові комплекси й довгі троси збору гелію-3.

Усе місто повільно дрейфувало над золотавими хмарами.

Навколо літали тисячі кораблів.

— Населення? — запитав Івар.

— Вісім мільйонів.

— На цьому?

— Це одна з менших столиць.

Івар подивився на Наю.