#Мрія

Вони прокинулись в кристально білій кімнаті. Стіни були наповнені білим кольором настільки, що «сонце», яке на цій планеті сходило з іншої сторони й завжди проходило більше ніж 60% небосхилу стрімко впадаючи за горизонт, вдавалось такою ж крапкою, як і ліхтарі що автоматично вмикались о 6 ранку. Одне лише те, що вікно на середині якого вмить завмерло небесне світило відрізнялось від стін коричнево-червоною нижньою половиною.

— Доброго ранку, сонечко! - задзвенів голоса чарівної білявки, яка вмить вискочила з-під простирадла та швидким рухом схопила дві чашки кави з корицею й сунула одну з них своєму сусіду по кроваті.

Незрозуміло було, чи то сонце так вплинуло на білявку, чи то вона зверталась до Томі з прискіпливістю бажаючи щоб він всеж розплющив очі й насолодився її чарівністю в білому світлі їх спальні. Кавовий автомат в той час вже рухався на своє постійне місце дислокації.

— Як же добре, що ми купили цей кавовий автомат! Бігати й варити каву в таку ранню пору було ще тим випробування. - промовив Тоні допомагаючи руками своїм очам, які ніяк не хотіли відкриватись.

— Сонечко, таке відчуття, що ти кожен день бігав й робив нам каву! - сміючись й трохи з тцькуванням промовила білявка милуючись пейзажом у вікні.

— Ой, все! Джей. Джееей. Зізнавайся, тобі ж це подобалося? - спитав він попиваючи свіжозварену каву та дивлячись на Дженніфер своїм коронним поглядом. 

— Подобалось - відповіла та, й вдаючи з себе ображену через кілька секунд вже вдоволено посміхнулась й додала, - Але коли це роблять за мене, мені більше подобається.

Так починався ще один «день» на новій для людства планеті. Хоча з самим словом «новій» можна ще довго сперечатися.

В цьому місці люди поселились більш ніж 15 років тому, але такий, здавалося б, короткий термін не дуже завадив намірам земної молоді с кожним роком все більше і більше заселяти цю планету. Цивільні лінії, за попереднім проходженням «Допуску всесвітнього рівню №2759», саме так офіційно іменується процедура дозволу на переліт в один кінець до станції «Юнвер», запустили всього п'ять років тому. За цей час станція, яка налічувала 876 мешканців на момент прийняття рішення про дозвіл на цивільні польоти в один кінець, збільшилась до 3654 пасажирів та збільшила об'єм своєї площі у 5 раз. 

ПараТоні та Дженніфер Лойд переселились в «Юнвер» майже рік тому. Здібний хлопчина 23 років, який на землі працював у дослідному інституті робототехніки, влаштувався керівником группою будівельних роботів які реалізують проект нових районів станції. Така робота тут потрібна, адже кожен другий тиждень місяця на цій планеті стає, щонайменше, на 1% людяніше, і це невзираючи на постійних туристів та науковців усіх мастей. Супутниця Тоні була молодша від нього на два роки й на землі допомогала людям «літати», а в новому «місті» працює тренером з спортивної гімнастики та танців. Насправді, «літали» під її керівництвом лише на батуті, й максимум вверх ногами, але це був лише шанс знайти місце для головних тренувань - гімнастики та танців.

Тож, поки ми тут розглядали наших героїв та їх нове місце проживання, не хвилюйтеся я потім розкажу вам детальніше про цей «оазис» посеред холодного космосу сусідньої від вас галактики, парочка вже вдягнулась й вибігла на вулицю.

Вулицею це місце назвати важко, але 5 гектарів поверхні планети треба було об'днати в систему, то ж тонелі, які було прокладено під поверхнею та в саме серце станції «Юнвер», було прийнято називати вулицею. Так, поспішаючи до дверей «шлюбки» наші герої встигли 12 разів поздороватись з мешканцями сусідніх квартир-кейсів та два рази зупинитись щоб стримати невгомонний сміх. Ці чотириста метрів здавались для них цілою вічністю, навіть враховуючи те, що так починався кожен їх ранок. 

Сівши в капсули шлюбок, кабіни «вакуумного метрополітену» що використовуються як основний вид транспорту на станції, й в останню мить до закриття автоматичних дверей розірвавши поцілунок наша пара роз'їхалась по роботам.