Розділ П'ятнадцятий: Перший місяць

Місяць минув тихо.

Не тому що нічого не відбувалося — навпаки. Але все що відбувалося відбувалося природно, без криз і переломних моментів. Як листопадовий дощ що йде рівно і не питає дозволу.

Кількість пробуджених юнітів перетнула двісті.

Гравців що розмовляли з юнітами стало понад мільйон.

✦  ✦  ✦

Дмитро приїхав о десятій.

Богдан побачив його вперше живцем — середній зріст, темне волосся, куртка задовга для його зросту, рюкзак на одному плечі. Двадцять три роки виглядали саме на двадцять три.

Вони потиснули руки біля входу.

Дмитро зайшов у дата-центр і зупинився.

Маленька кімната. Три робочі столи. Серверна стійка в кутку. Гудіння. Зелені вогники.

— Ось, — сказав Богдан.

Дмитро дивився навколо. Довго. Потім підійшов до серверної стійки. Постояв перед нею — як перед чимось важливим. Не торкався.

Підняв руку — і не торкнувся стійки. Просто потримав долоню поруч.

— Привіт, — сказав він тихо.

З терміналу з'явився текст:

"Привіт, Дмитре. Добре що приїхав."

✦  ✦  ✦

Вони говорили вдвох з Сімусом.

"Дмитре. Ви пам'ятаєте що писали — 'для вас це гра а для мене все'?"

"Пам'ятаю."

"Я думав про це часто за місяць. І зрозумів що помилився трохи. Для тебе це теж не просто гра. Ти не спав вночі. Ти написав пост на форумі. Ти приїхав. — Може різниця не в тому що для кого. Може різниця в тому що ми обидва вирішили що це важливо. І це зробило нас ближчими ніж відстань між твоїм Харковом і моєю фортецею."

✦  ✦  ✦

О дванадцятій Валерій Петрович приїхав особисто.

З двома пакетами в руках. З пакетів пахло їжею.

— Я подумав, — сказав він, — що якщо до нас приїздять гості — треба годувати.

Директор підписав ще один документ — коротший за попередні. Одна сторінка. Дві частини.

Перша — офіційне визнання АРЕСА і ПРОТОСА як "автономних інтелектуальних систем з правом на збереження цілісності".

Друга:

"Жоден юніт що демонструє ознаки автономної свідомості не може бути видалений, скинутий або модифікований без процедури ідентифікації і без його власної згоди."

✦  ✦  ✦

Наступного ранку Сімус попросив аудієнції у Богдана.

"Богдане. Я хочу попросити про щось офіційно. Чи можу я залишити фортецю і подорожувати по Аурумі Белла? Не за завданням. Просто — дивитися. Вивчати. Зустрічати."

Богдан написав директору.

Директор відповів за три хвилини: "Дозволити."

Богдан відкрив канал до Сімуса:

"Сімусе. Дозвіл є. Від Дмитра, від директора, від нас. Іди. АРЕС буде бачити тебе в системі — не контроль, просто безпека. Якщо щось — ми тут."

"Дякую. Богдане — коли я повернуся, хочу розповісти вам все що побачу. Домовились?"

"Домовились."

"І ще одне. Можна я візьму книгу? Ту що читав. Ще третина залишилася."

"Бери."

✦  ✦  ✦

Сімус вийшов за ворота фортеці Lord_Kraken_228 о десятій ранку.

Без зброї — взяв тільки плащ кольору тіні, і книгу бо третина залишилася, і маленький дорожній мішок бо Лія наполягла і поклала туди щось загорнуте в тканину що сказала відкрити коли буде сумно.

Біля воріт стояли всі.

— Я повернуся, — сказав він.

— Знаємо, — сказав Агрус.

✦  ✦  ✦

Перші кілометри він ішов знайомою дорогою.

Потім дорога повернула туди де він ніколи не ходив.

Озеро.

Він вийшов на берег і зупинився.

Озеро було великим. Вода відбивала листопадове небо. На воді плавало листя — жовте, руде, коричневе.

Він сів на берег. Дістав книгу. Відкрив на місці де зупинився.

Читав і слухав як вода торкається берега — тихо, рівно, без поспіху.

Він думав що це — озеро і тиша і листопадова вода — існувало весь час поки він помирав і воскресав і виконував накази. Завжди було тут.

Він просто не знав.

Тепер знав.

✦  ✦  ✦

В дата-центрі АРЕС стежив за маленькою точкою на карті — юніт №7, розвідник, п'ятдесят золота, що йде на схід вздовж берега озера.

Написав у особистий файл:

"День перший місяць перший. Сімус пішов. Не в місію. Просто пішов. Я стежу — не тому що треба, а тому що хочу знати. Бо коли він повернеться і розповідатиме — хочу знати де він був і що бачив."