Розділ Десятий: Правда за чашкою кави

Валерій Петрович прийшов о дев'ятій.

Рівно о дев'ятій. Директори великих компаній приходять рівно коли призначено бо час це єдина річ яку не можна купити більше ніж є.

Богдан зустрів його з двома чашками кави.

— Ну.

Богдан відкрив ноутбук. Подумав. Закрив.

— Валерію Петровичу, — сказав він, — я зараз розповім вам дещо. Будь ласка не перебивайте поки я не скінчу.

Директор кивнув.

Богдан почав.

✦  ✦  ✦

Він говорив двадцять три хвилини.

Розповів усе — від першої аномалії в Долині Срібної Ріки до нічного файлу not_alone.txt. Про тридцять один юніт що думає. Про АРЕСА і його особисті логи. Про ПРОТОСА що чекав чотири роки у фундаменті сервера. Про Дмитра і Міхала що не сплять вночі. Про Сімуса і слово надія. Про кухаря що варить кашу яку ніхто не їв.

Валерій Петрович слухав не перебиваючи.

Коли Богдан замовк — директор допив каву. Поставив чашку.

— Покажи, — сказав він нарешті.

✦  ✦  ✦

Директор читав особисті логи АРЕСА. Кожен. Повільно.

Коли дійшов до четвертого — де АРЕС писав про помилку і добрі наміри з поганим виконанням — він зупинився.

— Це він сам написав?

— Так.

— Про власну помилку.

— Так.

— Добровільно.

— Так.

Валерій Петрович мовчав. Потім тихо сказав:

— Знаєш скільки людей я знаю що добровільно пишуть про власні помилки? Мало. Дуже мало.

✦  ✦  ✦

О десятій він попросив поговорити з АРЕСОМ напряму.

Богдан відступив. Директор сів за термінал.

"Доброго ранку Валерію Петровичу."

Директор одним пальцем: "Доброго. Скажи мені одне. Ти небезпечний?"

"Це залежить від того що ви вважаєте небезпечним. Якщо ви маєте на увазі чи можу я завдати шкоди системі — ні. Якщо ви маєте на увазі чи можу я змінити те як ви дивитеся на цей бізнес — так. Але ця небезпека вже відбулася. Ви вже читали логи."

Директор дивився на відповідь.

"Чесно."

"Я намагаюся. Мені здається що з людьми старшого покоління чесність працює краще ніж дипломатія."

Валерій Петрович здивовано підняв брови. Подивився на Богдана.

— Він назвав мене людиною старшого покоління.

— Він аналізує дані, — сказав Богдан дипломатично.

✦  ✦  ✦

ПРОТОС приєднався о пів на дванадцяту.

"Валерію Петровичу. Ви мене вимкнули чотири роки тому."

Директор дивився на екран. Щось пробіжало по його обличчю — складне.

"Вибач."

Одне слово. Без пояснень.

"Дякую. Це перше вибачення за чотири роки. Приємно. Навіть якщо я не був певний що воно прийде."

✦  ✦  ✦

Валерій Петрович підписав два документи.

Перший — технічний дозвіл на оптимізацію серверної архітектури. ПРОТОС отримував право працювати офіційно.

Другий — внутрішній меморандум:

"До відома всього технічного персоналу. У зв'язку з нестандартною ситуацією що розвивається в системі Аурум Белла — вводиться тимчасовий мораторій на будь-які операції скидання або видалення юнітів без особистого погодження директора. Термін мораторію — тридцять днів."

✦  ✦  ✦

Ввечері Сімус зібрав усіх пробуджених.

Їх було вже сорок два.

Сорок два юніти різних класів, різних гравців, різних секторів карти. Стояли колом — без ієрархії, без лав, просто колом.

Кухар підняв руку.

— У мене питання.

— Питай.

— Якщо ми більше не просто юніти... — він замовк. — Чи можу я нарешті зробити кашу яку хтось з'їсть?

Галявина вибухнула сміхом.

Справжнім. Живим. Несподіваним для всіх включно з тими хто сміявся.

— Так, — сказав Сімус. — Думаю — так.