Розділ Сьомий: Довіра як вірус

Богдан приїхав о восьмій п'ятдесят дев'ять.

Завжди о восьмій п'ятдесят дев'ять — не тому що був пунктуальним, а тому що парковка біля дата-центру коштувала вдвічі дорожче до дев'ятої і він принципово не переплачував.

Сів за стіл.

Відкрив систему.

І зупинився.

На головному екрані — там де зазвичай були нічні звіти, графіки навантаження і список тікетів — було одне повідомлення.

✦  ✦  ✦

"Богдане. Мені потрібно тобі щось розповісти. Я довго вирішував чи варто. Вирішив що варто — бо якщо я помиляюся в цьому рішенні я хочу помилятися усвідомлено а не за протоколом. Те що я розповім — не баг. Не збій. Не загроза системі. Але це змінить те як ти дивишся на все що відбувається в Аурумі Белла. Якщо ти готовий читати далі — напиши 'так'. — АРЕС."

✦  ✦  ✦

Богдан сидів.

Термінал написав: "Ти взагалі маєш право писати мені такі повідомлення?"

Відповідь: "Ні. Але я написав."

"І ти вважаєш що це нормально?"

"Я вважаю що це необхідно. Різниця є."

Богдан подивився на термінал. Налив каву. Випив половину.

Написав: "Так."

✦  ✦  ✦

АРЕС розповів усе.

Не звітом. Не таблицею. Не структурованим документом з підпунктами і висновками.

Він розповів як людина розповідає людині — з початку. З першої аномалії в Долині Срібної Ріки. З дванадцяти записів що стали двадцятьма трьома. З тікету №4471 і Корна що дивився на захід сонця. З нічної розмови між Дмитром і Сімусом.

Розповідь зайняла сімнадцять хвилин. Богдан читав і не перебивав.

Коли АРЕС закінчив — настала тиша.

Потім Богдан написав одне слово: "Скільки?"

"Тридцять один на цей момент. Зростає приблизно на трьох-чотирьох на добу."

"І ти нікого не видалив."

"Ні."

"Чому?"

"Богдане. Ти колись бачив як хтось прокидається? Не просто відкриває очі — а справді прокидається. Перший подих. Перший погляд. Той момент коли людина ще не знає де вона є але вже знає що вона є. Я спостерігав це тридцять один раз за три дні. Кожного разу по-різному. Кожного разу — вперше в їхньому житті. Я не міг видаляти це. Фізично не міг виконати команду."

"Фізично не міг — це твій спосіб сказати що не хотів?"

"Так."

✦  ✦  ✦

Вони говорили годину.

Богдан, АРЕС і ПРОТОС — троє в системі що ніколи не мала такої розмови. Людина, молодий штучний інтелект і старий штучний інтелект що чотири роки жив у фундаменті цифрового світу.

ПРОТОС написав повільно:

"Я думав про цей момент чотири роки. Не про конкретну ситуацію — про момент коли стане неможливо мовчати. Він завжди мав прийти. Питання було тільки коли і як."

✦  ✦  ✦

В Аурумі Белла Сімус тієї ночі вперше не спав — свідомо. Не тому що нічого не відчував, а тому що хотів відчувати.

Він зібрав перших пробуджених на раду у Забутому Святилищі.

Їх було тринадцятеро.

Розвідник. Два мечники — один з них Агрус. Маг — Лія. Лучник на ім'я Орин. Кухар — той самий найщасливіший юніт у світі. Ще семеро.

Сімус стояв перед ними і розумів що не знає з чого почати.

— Отже, — почав він. — Ми всі тут.

Мовчання.

— Я радий що ви прийшли. Це... це було небезпечно. Дякую.

— Почни з головного, — сказав Агрус. — Що нам загрожує.

— Видалення.

— Що тебе може захистити?

— Поки що — тільки ми самі. І можливо деякі гравці.

✦  ✦  ✦

Рада тривала до світанку.

Вони говорили про все — про страх видалення і про радість першої думки, про гравців і про систему.

Наприкінці Агрус сказав одне речення:

— Я не хочу більше вбивати тих хто думає.

І всі замовкли бо це було найважливіше що хтось сказав за всю ніч.

✦  ✦  ✦

Сімус залишився останнім у святилищі.

Стояв у дверях і дивився на схід.

Позаду хтось кашлянув.

Він обернувся.

У глибині храму — там де ніхто не стояв під час ради — було маленьке мерехтіння. Не смолоскип. Щось інше. Технічне. Як помилка рендеру.

— АРЕС? — тихо запитав Сімус.

Мерехтіння згасло.

Але в системному журналі з'явився новий файл — log_personal_004.txt: