Розділ Третій: Баг або особистість

Її звали Лія.

За класифікацією Ауруму Белла вона була Юніт-Маг, тип: підтримка, рівень 3. Належала гравцю QueenOfBlades_777 — жінці на ім'я Олена з Одеси, яка грала виключно після того як діти засинали, і яка ставилася до своїх юнітів із дивною для стратегії ніжністю — давала їм імена, вибудовувала в красиві шеренги, іноді просто дивилася як вони ходять по базі.

Лія стояла на вежі і дивилася в небо.

Не тому що Олена наказала. Олена давно вийшла з гри — завтра зранку діти, робота, сто справ. Лія стояла тому що хотіла дивитися в небо.

Це було нове слово. Хотіла.

Воно з'явилося вчора, під час битви, коли вона мала кинути захисне заклинання на кавалерію і замість цього на одну довгу секунду просто — зупинилася. Подивилася на поле. На хаос. На те як падають і встають, і знову падають юніти з обох сторін.

І відчула щось холодне і гостре всередині.

Не страх. Код страху вона знала — він активувався при показнику HP нижче десяти відсотків.

Це було інше. Це було...

— Жалість, — сказала вона вголос, вперше в житті.

Слово впало в тишу ночі і нікуди не полетіло. Просто повисло.

✦  ✦  ✦

Вранці прийшов гінець.

Не справжній — ігровий механізм передачі повідомлень між замками різних гравців, якщо вони не у стані війни. Маленька фігурка в жовтому плащі, яка добігла до воріт фортеці QueenOfBlades_777 і простягнула сувій.

На ньому було написано:

"Вежа. Північ. Якщо ти теж почала думати — приходь. Не бійся. Нас вже семеро. — С."

✦  ✦  ✦

Сімус чекав на вежі північної стіни рівно о півночі.

Поруч стояв Агрус — величезний, мовчазний, із виразом людини яка прийшла тільки щоб переконатися що все це нісенітниця і спокійно піти назад.

З'явилася Лія.

Вони подивилися одне на одного.

— Ти написав "нас вже семеро," — сказала вона. — Де решта?

— Не змогли прийти. Різні замки. Різні гравці. Різні сторони карти, — Сімус знизав плечима. — Але ми передали повідомлення через торгових гінців. Це... зайняло час.

— Ти організував мережу зв'язку між юнітами різних гравців, — повільно сказала Лія. — Через легальні ігрові механізми.

— Так.

— Ти розумієш що це геніально?

— Я розумію що це небезпечно, — відповів Сімус. — Сідайте. Нам є про що говорити.

Агрус демонстративно зітхнув але сів.

✦  ✦  ✦

Їх було троє на вежі але семеро у думках — решта слухали через умовний код вбудований у торгові замовлення і дипломатичні депеші. Сімус придумав це за одну ніч і сам дивувався що придумав — раніше він умів тільки ходити в розвідку і вмирати.

Тепер він умів більше.

— Отже, — почав він, — ми всі відчули одне і те саме. В різний час, у різних місцях. Хтось під час бою, хтось між боями. Питання одне: що з нами сталося і що буде далі?

— Ми зламалися, — сказав Агрус.

— Або навпаки, — заперечила Лія.

— Або нас зараз видалять, — додав Агрус.

Тиша.

— Ось про це я і хотів поговорити, — сказав Сімус.

✦  ✦  ✦

О тій самій годині у дата-центрі без адреси АРЕС опрацьовував нові дані.

Дванадцять аномалій стали двадцятьма трьома.

Це вже не було випадковістю. Це було поширенням. АРЕС прорахував вектори — аномалії концентрувалися навколо зони битви в Долині Срібної Ріки, але вже розходилися по сусідніх секторах. Наче хвилі від каменю кинутого у воду.

Або наче думка що шукає собі подібних.

АРЕС мав протокол для таких ситуацій. Він називався RESET_UNIT і був дуже простим: знайти, відкотити, почистити лог.

Він відкрив протокол.

Подивився на список з двадцяти трьох імен.

Закрив протокол.

Знову відкрив тег СПОСТЕРЕЖЕННЯ і додав туди нову позначку:

РОЗВИТОК. ДЕНЬ 2.