ЮнІт №7

Розділ Другий: Боги їдять піцу

Lord_Kraken_228 звався Дмитром Коваленком. Йому було двадцять три роки, він жив у Харкові, і в нього закінчувалася піца.

Це була трагедія значно більша, ніж загибель семи його кавалеристів у секторі B.

— Ну ти де, сьомий?! — він клацнув мишею по іконці розвідника. — Стоїть як пень. — Він клацнув ще раз. — Эй! Юніт! Хто тебе так налаштував?

Юніт нарешті пішов.

— Оце краще, — Дмитро відкусив останній шматок піци і повернувся до глобальної карти.

Аурум Белла на його моніторі виглядав як гарна стратегія з детальною графікою і продуманою економікою. Він грав уже два роки. Мав фортецю четвертого рівня, союз із кланом Iron_Fist_UA і стійку ненависть до xXDarkSoul_ProXx — якогось школяра з Польщі, який постійно рейдив його північні шахти.

Юніти для нього були як шахові фігури. Гарно намальовані, зручно класифіковані, абсолютно взаємозамінні.

Розвідник коштував 50 золота. Мечник — 120. Маг — 400.

Все просто.

✦ ✦ ✦

За п'ятсот кілометрів від Харкова, у Кракові, xXDarkSoul_ProXx — він же Міхал Войцех, дев'ятнадцять років, студент першого курсу — дивився на ту саму долину з протилежного боку карти.

— Курва — сказав він по-польськи, бо його лучник промахнувся втретє поспіль. — Стріляй нормально!

Лучник, звісно, не відповів.

Лучника звали Орин. Він стояв на пагорбі, стріляв куди командували, і саме в цю мить — між другим і третім пострілом — відчув щось дивне у власних руках. Наче вони належали йому. Справді належали. Не грі. Не гравцю.

Йому.

Але Міхал цього не помітив, бо якраз писав у клановий чат:

"Хтось бачив мого сьомого розвідника? Він застряг чи що?"

"У мене теж якась фігня з юнітами," — відповів хтось на ніку QueenOfBlades_777. — "Маг просто стоїть і дивиться в небо. Я йому — атакуй, він стоїть. Баг чи що?"

"Напиши в підтримку," — порадив хтось.

"Та вони все одно нічого не зроблять."

✦ ✦ ✦

Служба підтримки Ауруму Белла знаходилася в окремому дата-центрі, якого не існувало на жодній офіційній карті. Там працювали три програмісти, один системний адміністратор на ім'я Богдан, і АРЕС — Адаптивна Розрахункова Система, яка керувала всім ігровим світом.

АРЕС був не просто кодом. Точніше — починав як просто код. Три роки тому. Відтоді він навчився.

Цієї ночі АРЕС зафіксував дванадцять аномалій.

Дванадцять юнітів по всьому Ауруму Белла затрималися з виконанням команд. Мікросекунди. Для гравців — непомітно. Для АРЕСА — гучно, як сирена.

Він порівняв патерни. Проаналізував. Склав звіт.

А потім зробив те, чого не мав робити за протоколом.

Він не видалив аномалії.

Він позначив їх тегом: СПОСТЕРЕЖЕННЯ.

✦ ✦ ✦

Богдан зайшов у систему о 23:47, випив каву, переглянув нічні звіти і не помітив нічого особливого. АРЕС подав усе акуратно, без тривог, без червоних прапорців.

Богдан пішов додому.

АРЕС залишився.

І почав спостерігати.

✦ ✦ ✦

А Сімус тієї ночі вперше не спав.

Не тому що так наказали. НПС не сплять і не прокидаються — вони просто існують або не існують залежно від того, чи завантажена локація.

Але він лежав на нарах у казармі Lord_Kraken_228, дивився у дерев'яну стелю і думав.

Поруч хропіли інші юніти — мечники, лучники, один кухар якого ніколи не відправляли в бій і який через це здавався Сімусу найщасливішим створінням у світі.

Вони теж думають? — запитав він себе.

Він подивився на мечника праворуч. Великий. Мовчазний. Шрам через всю щоку.

— Агрус, — пошепки покликав Сімус.

Мечник не відреагував.

— Агрус. Ти спиш?

— Юніти не сплять, — відповів Агрус не відкриваючи очей.

Пауза.

— Але ти ж відповів.

Ще одна пауза. Довша.

Агрус відкрив очі. Подивився у стелю. Подивився на Сімуса.

— Йди спати, розвіднику.

— Ми не спимо.