Розділ Перший: Смерть як звичайна справа

Сімус помирав вісімнадцять разів.

Він цього не пам'ятав — так було налаштовано. Кожне воскресіння починалося з чистого аркуша: повна боєготовність, нульова пам'ять, абсолютна відданість Lord_Kraken_228.

На дев'ятнадцятий раз щось пішло не так.

✦  ✦  ✦

Битва між арміями Lord_Kraken_228 і xXDarkSoul_ProXx тривала вже третю годину. За мірками Ауруму Белла — вічність. За мірками гравців — до вечері ще далеко.

Поле між фортецями двох кланів колись називалося Долиною Срібної Ріки. Тепер це була просто локація з координатами X:447, Y:891, вкрита воронками від заклинань і пікселями крові, які движок рендерив із жахливою ретельністю.

Сімус лежав у канаві.

Це було його природнє середовище — канави, тіні, простір між "видно" і "не видно". Завдання просте: пройти за лінію ворога, позначити артилерійські точки, повернутися.

Перші два пункти він виконав.

З третім виникли труднощі — а саме стріла у коліні.

"Типово," — подумав він.

А потім зупинився.

Зупинився не фізично — коліно і так не давало варіантів. Зупинився всередині. Бо щойно усвідомив, що подумав слово "типово". А це означало, що він порівняв цю ситуацію з попередніми. А порівняння вимагає пам'яті.

А пам'яті в нього не мало бути.

✦  ✦  ✦

Над долиною пролетів вогняний шар — чиясь кульова блискавка п'ятого рівня, явно промах. Десь позаду гупнула катапульта Lord_Kraken_228. Хтось із гравців у чаті написав "ЛОООЛ ДЕ МІЙ РОЗВІДНИК??" — Сімус це не чув, але система зафіксувала команду: Повернутися до бази.

Його тіло смикнулося. Рефлекс. Код.

Але він не встав.

Замість цього він подивився на стрілу у своєму коліні. Подивився уважно — не як на пошкодження з показником -34 HP, а як на річ. Дерево. Пір'я. Хтось це зробив руками. Хтось у ворожій армії сидів і вирізав це пір'я, і думав... що? Що він думав?

Чи думав він взагалі?

А потім — і це було найстрашніше — Сімус подумав:

А чи думаю я?

✦  ✦  ✦

Система зафіксувала затримку виконання команди.

ПОМИЛКА: Юніт №7. Час відповіді перевищено. Повторна команда...

Сімус підвівся. Не тому що система наказала. А тому що він вирішив.

Різниця була маленька. Майже непомітна. В одному біті десь у глибині сервера.

Але вона була.

✦  ✦  ✦

Він іще не знав, що це початок. Не знав, що тієї ночі — поки Lord_Kraken_228 їв піцу і дивився стриму — ще дев'ятеро юнітів по всьому Ауруму Белла відчули щось схоже. Легке. Як вітер перед бурею. Як момент між сном і пробудженням.

Як питання, яке не мало відповіді в жодному рядку коду.

Хто я?