Розділ 73 : Зізнання

Церемонія добігала свого кінця та учасники, що більш менш встигли роззнайомитись між собою перевіряли один одного і з радістю виявляли, що вони живі. Старійшини, що спостерігали зі своїх місць не могли повірити власним очам. Особливою радістю вирізнялись Теодор і Сокіл, що помітили живих Іріс і Зою. На відміну від них Кассій, навіть не поглянув на свою онучку і підбіг до хлопчика, що мертвим лежав на підлозі, змушуючи інших старійшин хмуритись. Старий відігнав помічників, що хотіли забрати тіло і закутавши його у свою мантію вийшов з зали. 

"Ну що старий, як тобі мій маленький подарунок?"

Віктор спостерігав за ним обпираючись на стіну обережно переводячи дихання і жуючи дешеву пігулку відновлення. Він знав, що Кассій тепер у глибокому лайні й не зможе вибратись навіть якщо захоче, але йому потрібно буде в цьому переконатись. Його погляд впав на Риту, що задумливо сиділа на своєму місці. Вона бачила страх і турботу з якою старий підіймав тіло.

"Якби я померла він би дивився на мене так само? Чи..."

Вона зупинилась і похитала головою, вона вже дуже добре знала відповідь, для нього вона була не більше ніж інструмент. Зітхнувши вона піднялась і подивилась на Віктора, відчуваючи його пронизливий погляд. 

"Якщо я хочу жити, то маю стати його служницею.Що ж він зі мною зробить?"

Рита ніяково посміхнулась йому і встала очікувати разом з іншими. Старійшини які повернули собі свій престиж і спокій почали виконувати звичні обряди, і один з них вийшов перед учасниками. 

— Тиша. Вітаю вас. Церемонія завершена і ви стали одними зі стовпів, що приведе фон Вайзе до слави. Мій помічник проведе вас до іншої зали, де ви зможете відпочити перед оцінкою.

Старійшина проговорив і один з помічників вийшов уперед і простим кивком голови привітав учасників після чого повів їх крізь другі ворота в іншу залу. Коли старійшини почали збиратись біля входу Віктор, що відновив частину своїх сил підійшов до Теодора. 

— Чи маю я йти до оцінювальної кімнати? Я дуже втомився.

— Тобі? Ні. Ввійти туди можуть лише старійшини та оцінюваний. Йди відпочинь та почекай на мене ми повернемось разом. 

Почувши слова батька він кивнув головою і вийшовши разом з усіма з зали він обперся на стіну, де він просидів кілька хвилин під розгубленими поглядами охорони. 

"Це витягло значно більше сил ніж я очікував."

Віктор зітхнув обережно підіймаючись та роззираючись. Якщо не рахувати охоронців, що завмерли на своїх постах наче статуї, то коридор був цілковито порожній. Вештаючись кілька хвилин він біля зали з учасниками, зміг вихопити служницю, яка йшла за закусками.

— Гей, де тут вбиральня?

Він заговорив доволі голосно, щоб деякі учасники змогли його почути, але головне, щоб це змогла зробити Рита. І на його щастя дівчина вирішила не втрачати таку чудову можливість і зачекавши кілька хвилин пішла за ним слідом. 

— І що тобі треба?

Віктор якраз мив руки, коли Рита обережно зайшла у вбиральню і закрила за собою двері. 

— О. Хіба не ти називала мене збоченцем? До твого відома це чоловіча вбиральня, а жіноча за сусідніми дверима. 

На його слова вона прикусила губу і стиснула кулаки, але швидко змогла заспокоїтись і зробивши швидкий вдих і видих, підняла на нього очі. 

— Я хочу тобі в дечому зізнатись. 

— О справді? Мені дуже цікаво, що це може бути. 

— Я хочу бути твоєю служницею. 

— Га? Це жарт?

Він вдав, що не розуміє її слів і почав роззиратись по кімнаті щось шукаючи, але невдовзі він зупинився спостерігаючи за її почервонілим як помідор обличчям.

— Ні. Будь ласка, вислухай мене.

— Ну кажи. 

— Я. Я закоха. Ха це так важко.

Рита видихнула, подивилась на стелю, а потім зібравши всю рішучість, що вона мала подивилась на нього. 

— Я закохалась в тебе з першого погляду, але не наважувалась це визнати.

— Це чудово, але до чого тут служниця? Це твій фетиш?

— Ні. 

Вона швидко відповіла, але помітивши його розгублений погляд швидко захитала головою. 

— Тобто, так. Так, це мій фетиш, мені таке подобається. Будь ласка, прийми мене, я помру, якщо ти мене не приймеш. 

— Ти готова зайти так далеко?

— Так. Тому прийми мене як служницю. 

— Це звісно чудово і ти доволі гарненька, але. Мені це не цікаво, я просто хотів привітатись з тобою, а ти...

— Я допустилась великої помилки. Прошу покарай мене, пане. 

Вона схилилась спокусливо вигинаючись, при цьому червоніючи як помідор. 

— Ха. Гаразд. Гаразд, ти мене вмовила. Хоча я поки не можу прийняти тебе як свою коханку, занадто різкою була перша зустріч. Але я можу прийняти тебе як свою служницю.

Він посміхнувся і зробив швидкий крок підіймаючи обличчя дівчини, щоб подивитись їй в очі. 

— Але я вимагаю від тебе цілковитої вірності, чи готова ти мені її дати?

— Так.

— Чудово, то, що ти вмієш?

— Мене навчили співати, танцювати, грати на скрипці та фортепіано. 

Вона гордо заговорила, але побачила лише його насуплений погляд. 

— І нічній службі мене також навчили. 

— Ха. Я не знаю, хто тобі сказав, що це має якесь вагоме значення, але мене це особливо не цікавить. В мене є як мінімум три служниці, що красивіші за тебе та одна, що навичок якої я сам боюсь.

Він поклав свої руки їй на плечі й дивлячись в очі з ніжністю та деякою турботою заговорив

— Ти вмієш робити щось більше ніж бути просто декором?

— Я. Я не знаю, чи має це значення, але. Я непогано вправляюсь з мечем та луком, а мій клас це Служниця меча. 

Рита зітхнула дивлячись у підлогу не помічаючи як погляд Віктора став більш зацікавленим. Їй завжди говорили, щоб вона зосередилась виключно на практиці різноманітних жіночих мистецтв, а бойовими займатись в межах необхідного мінімуму. 

— Справді? Ти ж не брешеш мені, щоб зацікавити?

— Тобі, це цікаво?