Розділ 71 : Лара

Віктор стояв на порозі кімнати Лари й мовчки дивися всередину потім на Адель яка відвернула обличчя і знову всередину. Він навіть спробував містичні практики закриваючи та знову відкриваючи двері, але нічого не мінялось. Настільки важко було йому повірити в те, що це кімната маленької дівчинки, а не аскетичного монаха. 

"Як я міг цього не помічати? Невже я справді був настільки наївними, щоб ігнорувати такий кричущий знак?"

Він справді хотів вірити, що його маленька сестра жила в любові й не була жертвою численних інтриг. Відпустивши служницю він зайшов до кімнати разом з іншими. Він посадив Лару на ліжко, а сам сів перед нею на підлогу. 

— Для початку, де ведмедик якого я тобі подарував кілька місяців тому?

Лара подивилась у низ і схопившись за свій тренувальний костюм.

— Кажи прямо, що сталось?

— Перша мама викинула його. Вона сказала, що справжній фон Вайзе має обходитись без таких речей. 

— А що ти сказала нашій мамі коли вона тебе запитала?

— Що мені так подобається. Я не хотіла, щоб мами сварились між собою. 

Віктор читав сестру як відкриту книгу і знав, що це не все. З усіх сил він намагався пригадати, хоч щось. 

" Що зазвичай відбувається після того, як моя мама сварилась з тими суками?"

Відповідь не змусила себе довго чекати, він добре пригадав як його брати брали Лару на тренування. Лілі, що обперлась на стіну й уважно за усім спостерігала помітила як його погляд наповнювався різноманітними емоціями, залишаючи по собі лише лють. Його пам'ять наповнювалась різноманітними подіями свідком яких він тоді ставав і картина ставала більшою, хоча і здавалась у своїй мірі незначною. 

"Просто незначне зауваження, можливо різке слово, трохи важке тренування, псування речей чи наказ слугам ігнорувати її, але не більше. Не було нічого, важливого, що змусило б батька рухатись, бо "Справжній фон Вайзе має без проблем здолати подібні труднощі.""

Звичайно з часом дитина адаптувалась і почала б поводитися відповідно, зміцнюючи характер перед справжніми випробуваннями. Ця схема працювала поколіннями, але іноді давала збій і з'являлись такі як він з Ларою, яких оберігали старші брати та сестри, і коли вони втрачали цей захист ставали жертвами яких система ламала.

"Мабуть, батько, хотів виправити ситуацію розділивши нас, але зробив тільки гірше, вони помітили яким ягням в оточенні вовків виявилась Лара."

Він проклинав себе, що не помічав, що намагався триматись, що вірив у батька. Він продовжував сильніше стискати кулаки, поки Лілі обережно не зупинила його витираючи кров. Тільки тоді він помітив як Лара дивиться на нього, а з її очей текли сльози.

"Який я дурень."

— Дякую Лілі. 

Віктор обережно потяг Лару у свої обійми, переконавшись, що кров не тече з його рук, і погладив дівчинку по спині. 

— Все добре, Ларо, вибач, що налякав. Я просто трохи розсердився. Тепер все буде добре. 

— Справді?

— Справді. І я обов'язково тобі подарую стільки іграшок, скільки захочеш.

— Але справжній фон ...

— Забуть про це. Я справжній фон Вайзе і я дам тобі все, що захочеш. 

Вона була трохи розгублена, але подивилась на нього з ледь помітним проблиском надії в її очах. 

"Я повинен зробити все, щоб вона почувалась добре."

Він подивився на волосся дівчини й тяжко видихнув, бо щоб зробити це, йому потрібно розібратись у проблемі її родоводу. 

— А тепер Ларо. Коли ти почала відчувати біль коли тренуєшся?

— Десь близько року. 

Дівчина опустила голову і тихо відповіла.

— Чого ти нікому не сказала?

— Я запитала у старшого брата Рекса і він сказав, що якщо я відчуваю біль, то я не справжній...

— Годі я зрозумів. 

— Але я стаю краще! Я майже перестала відчувати біль!

Віктор хотів щиро посміхнутись, її впевненості й очам, що палають сміливістю, але ситуація цього не дозволяла і він міг подарувати їй лише слабеньку посмішку.

— Можеш показати мені як ти тренуєшся?

— Звісно!

Вона зіскочила і почала робити вправи як було вказано у манускрипті, але їй з часом ставало важче і вже за кілька хвилин Віктор насупився, коли вона почала пітніти. Навіть він який був признаний слабаком міг протриматись кілька годин, але його сестра не повинна була досягнути свого максимуму так рано, навіть якщо вона почала одразу після тренувань. 

— Можеш відпочити. 

Він посадив свою сестричку на коліна і почав пальпувати її тіло перевіряючи вени та кров. 

"Недивно, що це не помітили, хтось модифікував техніку. І це зробив хтось дуже вправний."

Він відчував, як її потік незначною мірою відрізнявся від того, яким мав бути, але цього було досить, щоб вивернути навиворіт саму суть мистецтва.

— Рекс був єдиним хто керував вашим навчанням?

— Шанований батько іноді відвідував мене і хвалив мої рух, а також тітка Адель. 

— Я не про це. Хто сказав тобі зосередитись на потилиці?

— Хм. Здається це сказав зробити Люк. Він сказав, що це суттєво допоможе моєму навчанню. І я справді змогла це зробити, я суттєво просунулась у мистецтві. Шанований батько похвалив мене за це.

Він дивився на Лару яка щиро посміхалась, але його серце боліло, і лють розпалювалась з кожним новим ударом. 

— Хтось торкався твоєї шиї коли ти тренувалась?

— Хм, можливо іноді старший брат Рекс допомагав мені у тренуваннях та витирав піт, а що?

Лара була розгублено його поведінкою, але він став краще розуміти, як саме це сталось. 

"Це було вивірено та поетапно. Ось як ці сволоти модифікували її мистецтво у всіх на очах не залишаючи слідів."

Вони змусили Лару концентруватись у шиї, і змусили працювати сімейне мистецтво навпаки. Вона замість того, щоб спалювати звичайну кров палила кров родоводу, що дало їй трохи сил, за що вона і заслужила похвалу батька. Але через це якщо вона не зупиниться., то повністю вичавить себе, а коли зникне кров зникнуть і мутації клітин, що призведе не просто до втрати нею родоводу, а до того, що вона стане в рази слабшою ніж була. Кому як не Віктору добре це знати, бо саме це він і пережив.