Розділ 66 : Зоя

Пізнього вечора коли літак приземлився на сімейному острові. Іріс з підозрою дивилась на Лілі яка спокійно сиділа на колінах Віктора і задоволено муркотіла. 

"Я і не думала, що таке може бути на справді."

Теодор розкрив кілька подробиць які Джордж не наважився розкривати та пояснив сімейну структуру більш детально. При цьому раз у раз видихаючи, коли він дивився на штору.. Зараз він готувався до виходу, а червонуваті служниці допомогали йому. 

— Я збираюсь зустрітись з патріархом. Потім зустрінемось. 

— Я розумію батько. 

Вони спустились по трапу і йшли до машини, що чекала на них. Особистий літак Теодора, один з привілеїв старійшини відкочувався в ангар, а на його місце ставав інший. 

— Це все належить сім'ї?

— Навіть більше, кожен, острів, що ти тут бачиш належить нашій сім'ї. 

— І всі вони...

Іріс яка почувалась незручно в сукні яку їй подарувала Луна, шоковано оглядала все довкола. 

— Ні більшість з них слуги. Управління активами та їх захист вимагає багато людських ресурсів, членів сім'ї просто не вистачило б на все. 

Теодор подивився у сторону машини, що під'їхала і посміхнувся коли з неї вийшов Патрік зі своїм сином. 

— О. Патріку, ти тут, щоб привітати мене з находженням дочки?

— Звісно Теодоре, але я також хотів відправити свого сина. 

— Ой, вибач, я його майже не відчув. Ну, що куди його вирішили відправити? 

— Його відправили до Нової Спокуси, де він буде керувати невеличким сімейним бізнесом. 

Патрік натис на плече сина схиляючи його до поклону. Рон намагався триматись з усіх сил він вже добре усвідомив своє становище. За ці кілька днів його світ рухнув і він досі блукав серед руїн. Підлабузники відвернулись від нього і шкодували, що зневажливо дивились на Віктора. 

— Ой Роне, це справді ти? Я тебе майже не впізнав. Що сталось? Ти зазвичай майже не дивився під ноги. 

Віктор посміхнувся Рону тримаючи у руках Лілі, а потім подивився на Патріка. 

— Дядьку Патрік, я радий бачити, що в вас все добре. 

— Справді. Все добре. 

— Вікторе, не займай їх, в тебе, ще є справи. 

— Вірно батьку. 

Віктор кивнув і зробив кілька кроків, щоб зрозуміти.

"Машина одна, тож це батькова, а де моя?"

Йому не знадобилось багато часу, щоб зрозуміти, що сталось. 

— Каю, кусок ідіота, я повинен допомогти тобі позбутись зайвих кілограмів, щоб ти добре розумів мене?: 

— Я радий вас чути, пане. Що сталось? 

— Що сталось де машина, Каю?!

— Що машина? Вона мала на вас чекати. Я зараз перевірю. 

Віктор вимкнув телефон одразу після розгубленого крику хлопця, а Лілі криво посміхалась. Теодор похитав головою і разом з Іріс та Джорджем сів у машину. Він не хотів запізнюватись. 

"Вони погодили проведення церемонії. Я не втрачу цей шанс просто так."

Тим часом Патрік не дивився за спину інакше він разом з Роном раділи б як діти. 

— Ще не все втрачено. Якщо будеш добре працювати, то обов'язково зможеш досягти вершини. 

— Я розумію, батьку, але...

Він схилив голову і копнув ногою вириваючи вагомий шмат землі, що полетів у дівчину яка тільки, що вийшла з літака. 

— Що ти в біса робиш?

Рон підвів очі й гнів який він так довго намагався стримати вирвався на волю. Він не дивився на красу дівчини, у простому одязі та з простим плетеним рюкзаком на спині. й знайшовши більш менш вагомий камінь який вирвався з землі збирався кинути його в неї.

"Я потім попрошу вибачення в її господаря."

Патріку було все одно його літак як раз готувався і він був певен, що хто б це не був він проковтне це. Але вже наступної миті світ перемінився хтось вийшов з літака та відштовхнув Рона на кілька метрів. 

— Що?! Хто сміє нападати на мого сина?!

Він дивився на нападника, що носив форму дворецького старого покрою і безтурботно поправляв свій костюм. 

— Дядько Сокіл?

Патрік не наважився сперечатись і одразу вдарився головою розбиваючи асфальт. 

— Прошу вибачення син цього юнака припуститися помилки. Я сподіваюсь на вашу милість. 

Старий нічого не сказав лише з турботою подивився на дівчину, яка похитала головою і пішла геть. Вона не забула на останок коли проходила повз Рона плюнути в його обличчя. 

— Вибач Патріку. Я не зміг навчити цю дівчину пристойних манер. Але цей випадок провина саме твого сина. 

Сокіл нахилився до Патріка, що зблід та пітнів без перестанку, а потім подивитись на Рона який більш менш прийшов до тями й схиливши голову стояв поруч. Він ніжно підійняв його обличчя перш ніж з крупою своїх сил вдарити його об асфальт позбавляючи свідомості. 

— А це вже покарання,  за те, що він посмів образити міс Зої. 

Віктор почув шум ззаду коли сідав у лімузин який надіслав Кай. Стрий чоловік за секунду з'явився перед ним і злегка посміхаючись та тримаючи руку на серці вклонився. 

— Ви збираєтесь їхати до зали Патріарха?

— Мій батько тільки но туди поїхав, але це не проблема ми можемо гак і підвести вас. 

Віктор злегка вклонився віддаючи шану, а Лілі повторила за ним, хоча і не розуміла чого він це робить. Сокіл звузив очі та пильно подивився на нього.

— Хохо, невже ти знаєш цього старого?

— Так. Я з дитинства захоплююсь історією і неодноразово чув вас. Дядьку Соколе, ви приклад для кожного. 

Старий задоволено кивнув головою дивлячись на фіолетовий жетон, що звисав з його шиї. 

"Старий Патріарх гордився б, як шкода, що його давно немає."

Він дав сигнал Зої, що стояла на деякій відстані, і одразу після Віктора з Лілі сіли в машину. 

"Я ніколи не думав, що зустріну їх тут."

Він знав цього старого лише з численних історій, та обривків документів, що він зміг зібрати на згарищі. Сокіл був посланий захищати молодшу доньку патріарха. Вона закохалась і полишивши все, що в неї було втекла геть. Вона сподівалась, що зможе втекти, але сім'я завжди все бачила, та на її щастя почалась війна і про неї просто забули б чи одразу списали б у вбиті якби не Сокіл, що захищав її в ті буремні роки. Хоча доля все одно настигла її під час пологів вона померла.