Розділ 53 : Віві

Себастіан, був вражений красою дівчини, що вийшла з проходу. Він ніколи раніше не бачив чогось подібного. Вона підійшла до нього, та нахилилась розкриваючи своє декольте

— Скільки тобі років? Як тебе звати?

А її голос наче мелодія скрипки, лився ефірним потоком у його вуха, поки вона обережно поправляла своє волосся.

— З тобою все гаразд?

— А, так. Так. Я Себастіан мені тринадцять років. Приємно познайомитись. 

Дещо сором'язливо сказав він, дивлячись на неї невинними очима. 

"Хехе, дівчата завжди ведуться на цей образ. Хотілось би побачити її яке обличчя вона зробить, якщо дізнається, що мені вже більше ніж 30.Хаха."

Він обережно переступив з ноги на ногу, та відвернув обличчя, наче був дещо засоромлений. Раз у раз повертаючи, щоб подивитись, а вона хитро посміхалась. 

— Себастіан, це довго. Я буду звати тебе Себі. Я Віві, приємно познайомитись. Це мій пан Алекс, з секти Грому. А це Альфа, його перша служниця. 

Вона подивилась на здивованого Алекса, що в одну мить змінився зарозумілим хлопцем 

— Пане, не треба робити йому боляче, він просто дитина. 

— Ну якщо ти так просиш, то я не буду його вбивати. 

Він відповів та опустив свого списа. вже під розгубленим поглядом Альфи, що переводила погляд з Віві на Алекса і навпаки. Себастіан поки ніхто не бачив зміряв хлопця поглядом і зневажливо посміхнувся.

"Ти та вбити мене? Не сміши. Моє мистецтво зцілить мене швидше ніж, твоя нікчемна техніка зможе завдати мені шкоди."

Віві тим часом заплескала у долоні радіючи. 

— Дякую!

— Свою вдячність ти доведеш мені іншим разом. 

Облизуючи свої губи промовив Алекс. А Дівчина дещо похмурніла. 

— Ти чув? Я помилував тебе лише цього разу. Але якщо ти мене ще раз налякаєш я тебе вб'ю без роздумів.

Себастіан, був здивований його зухвалістю. 

"Що дозволяє йому так говорити?! Його секта всього лише якась сміттєва сила. Навіть я можу її знищити самостійно."

Єдина причина, чого він чув про неї, це нудьга. Через яку він погортав звіти розвідки про світові сили. 

"Стоп, секта Грому повинна бути на іншому краю світу, що вони тут роблять?!"

Він вже збирався їх запитати як заговорила Віві. 

— Хлопчик, ти ж гравець? А що ти тут робиш? Тебе сюди хтось кинув?

— Так я гравець. Я був у подорожі Долиною Тіней, коли виявив дивну печеру. Я вирішив її перевірити, і так опинився тут. 

Себастіан відвів погляд від її очей, кожного разу коли він у них дивився. він ледь не тонув.

"Що з нею? Вона наївна чи просто невинна, як вона може так спокійно розмовляти з кимось у підземеллі?"

Він подивився за її спину і помітив, що Альфа, похмуро дивилась у спину дівчини. Поки Алекс чухав своє підборіддя наче намагався, щось згадати. 

— Ти такий дивовижний. Вірно, пане? Тобі ж було приблизно стільки ж років коли ти став гравцем. 

Той розгублено кивнув, а потім швидко похитав головою розгнівано дивлячись на хлопчину,

— Так, так. Хлопче, тобі краще не брехати, я ніколи не чув про таке місце. Ми увійшли в невеликому ярі біля нашої секти. 

— Я не осмілився б брехати тобі! Я з маленької секти неподалік Нової Верти, там і знаходиться Долина Тіней. Це доволі відоме туристичне місце, я думав всі знають. Я чув, що підземелля можуть мати кілька входів, ось я і знайшов інший.

Алекс кинув і розслабився поки Себастіан тихо кипів під своєю схвильованою маскою. Звичайно він не збирався казати їм правду. 

— Я чув, щось подібне, гаразд. Я повірю тобі. 

— Зачекай! Ти сказав, що ти з Нової Верти?! Але це ж на іншому краю світу! 

У їх розмову неочікувано втрутилась Віві, від чого на неї розгублено подивились інші. 

— Так, так. Це дуже чарівно, а що це за річ у твоїх руках?

Себастіану, вже почала набридати її поведінка, але він був не проти, такі дівчата, теж мають певний шарм для нього.

— ОЙ, точно. Я зовсім забула. Я знайшла це у глибині, там було намальовано як воїн перемагає цим дивного павука, це, мабуть, зброя, щоб перемогти боса. 

Коли Віві, передала списа Алесу, він скривився і намагався не торкатись зображень павуків злегка тремтячи. 

"Не вже він боїться павуків? Хаха."

Він зробив як можна невинніше обличчя і подивився на нього. 

— А можна мені подивитись?

— Але це дуже небезпечно, ти знаєш як ним користуватись?

Поки Алекс наче роздивлявся списа, його запитала занепокоєна Віві. 

— Ах, це не проблема, мене навчили у моїй секті. 

— Ось і чудово, він твій. Мені не подобається його колір. 

Він зарозуміло кинув у хлопчика спис, та відійшов на кілька кроків. Витираючи власні руки. Себастіан дивився на нього зі вдячністю та зневагою, що заховалась у його очах. 

"Я хоч і не майстер, але можу сказати, що це дуже рідкісний предмет, і віддавати його просто так буде лише повний ідіот." 

Він обережно заховав його за спину та подивився на прохід. 

— А можна мені також роздивитись?

— Так, немає жодних проблем. 

— Ми на тебе почекаємо!

З посмішкою додала Віві, після того як Алекс зарозуміло сказав. Він пішов до проходу який досі закривала Альфа і кинув на неї швидкий погляд. На секунду він відчув, дивне відчуття, але вже наступної миті коли вона відвернула голову, наче перемкнули перемикач все зникло. 

"А вона теж гарненька, не така як Віві, але все ж Шкода, що в неї немає ока."

Він не помітив як за його спиною в очах Віві загорівся дивний вогник. В невеликій залі була непроглядна темрява, але його це не турбувало. Вже наступної миті з його руки вилетіла маленька полум'яна кулька, що підлетіла до стелі зали та розгорілась з новою силою, відкриваючи його очам численні фрески. 

"Те що вона сказала може бути правдою, але невже у підземеллі такого рангу може бути таке чудовисько?"

Він опустив очі на спис і раптом він помітив на підлозі іншу фреску, На ній старий коваль викував списа вкладаючи в нього свою душу. Коли спис був готовий старий коваль вручив його кремезному воїну, що кілька днів боровся з демоном.