Розділ 52 : Ще Один

Віктор вже деякий час хмуро дивися у стелю. Альфа тримала його голову на колінах, в надії, що він скаже їй більше подробиць, але він стійко мовчав. 

"Що в біса робити?!"

Він не витримав та схопився за волосся, він навіть не міг уявити, що втрапить у таку халепу. Він узяв іграшку нащадка ще до того як той увійшов в магазин і тепер збирається пронести її на касу повз нього. 

"Може мені просто відступити?"

Віктор подивився на Альфу, а потім згадав, що вона збиралась з ним зробити та ту божевільну кількість монет на її рахунку. 

"Це не варіант. Треба думати ще."

Він заспокоївся і знову приліг на коліна розгубленій дівчині. Він підвів свої очі на неї, і гірко посміхнувся. 

— Як багато ти знаєш про долю?

— Моя сім'я вела дослідження, але багато чого ще залишається незрозумілим. Але ми знаємо, що кожен, хто намагався дізнатись свою долю довго не живе. Тобі потрібно бути обережним. 

Віктор посміхнувся дивній ніжності у її голосі та кивнув, щоб наступної кинути здивований погляд на неї. 

— Ти що почала за мене переживати? Я приємно вражений. 

— Хто за тебе переживає?! Я турбуюсь про те, щоб вижити, бо тепер я твоя рабиня.

Альфа червоніючи прокричала і відвернула голову, а Віктор посміхнувся граючи з її волоссям. 

"Так, ще нічого не втрачено."

Він встав і обтрусився, а дівчина швидко відійшла на кілька кроків і продовжували дивитись куди завгодно, але не на нього. 

— Ти бачила тут ще когось окрім мене та Алекса?

— До чого це? Ти повинен знати, що ви перші кого я побачила живими за останні пів року. Там у гніздах лежало кілька трупів, мабуть, колишні ділові партнери Тітуса.

Альфа була розгублена коли Віктор поставив таке запитання і на решті подивилась на нього. 

"Він прийшов сюди нещодавно, можливо трохи раніше за Тома, але приблизно у той час. Вона в нас дівчина у біді, якій він допоможе спочатку вибратись, а потім відновити сім'ю, або щось подібне."

Він засміявся картина ставала на свої місця. 

"Вона не має жодного відношення до Тома, І доля веде його якомога далі від неї."

Віктор сконцентрувався і відчув, що Том віддаляється. та посміхнувся 

" Він як комп'ютерний вірус відкрив ворота мені, Доля міняється."

Він відчув на мить як деякі нитки натягувались до межі та потроху почали рватись. 

"Тепер все залежить від того, що саме тут станеться. Альфа ключ до його долі, і він так просто не відв'яжеться. Тепер треба розібратись хто ж це, і як не зробити з нього нового ворога."

Віктор подивився на Альфу, що уважно за ним спостерігала.

— Зрозуміло, а які чоловіки тобі подобаються?

Дівчина широко відкрила очі від несподіваного питання, але швидко прийшла до тями та червоніючи відвернулась.

— Я не буду на це відповідати.

— Ти не розумієш це дуже важливо....

Але він не встиг завершити своїх слів, як з зали де була, Алекс роздався крик і стіни храму затремтіли зсипаючи на них багаторічний пил.

"Її навіть на кілька хвилин залишити не можна."

Віктор схопив Альфу за руку і побіг до сусідньої зали. Де Алекс, стояла зі списом у руках і з острахом дивилась на стіну яка відкрила таємний прохід. 

— Що тут трапилось?

— Я. Я. Я помітив у фонтанчику павука і вдарив з усіх сил, а потім все затрусилось і ось. 

Вона вказала на прохід. Він кивнув і зацікавлено роздивлявся його, раз у раз кидаючи погляд на дівчину, що зараз стояла у мокрій сорочці зі списом у руках. 

— І ти смієш називати себе чоловіком? 

Альфа зневажливо сплюнула і зацікавлено підійшла до проходу. Алекс, опустила голову. 

— Це не має значення. Алексе, приведи себе до ладу і будь на варті. Я з Альфою піду роздивлюсь. 

Дівчина кивнула, і дещо розслабившись нарешті помітила як вона вдягнута і червоніючи почала швиденько одягати решту речей. Вона відчула, що він наче турбується про неї. Зовсім не розуміючи, що він не завершив свою розмову і дещо боявся, що вона зробить більше проблем. 

"Що там у її голові?"

Віктор краєм ока помітив замріяну дівчину позаду і відчуваючи, що мурашки пробігли по спині вирішив поспішити. Він дістав ліхтарик і кинув Альфі ще один. Світло відкрило ту саму фреску, що і в головному залі, але доволі швидко він зрозумів, що це було продовження. 

— Це має відношення до моєї долі? 

— Так, і доволі вагоме, але я не можу тобі все розповісти інакше постраждаю від наслідків. 

Альфа розуміючи кивнула й обережно пішла далі, поки він роздивлявся фрески. На них битва з потворою зайшла у глухий кут і ціною великих жертв монстра було заточено. Він оглянув коридор у пошуку наступної частини, щоб помітити як світло ліхтарика дівчини вловило химерно переплетені лінії на підлозі невеликої зали. 

— Стій, тут щось є. 

Віктор спустився на перед останню сходинку і почав перевіряти все за допомогою своєї навички, шукаючи, хоч щось небезпечне, та десь за хвилину полегшено видихнув. 

— Ходімо тут чисто. 

Але варто було йому ступити крок на підлогу, як деякі з ліній засвітились розбігаючись по стінах і відкриваючи нові та старі фрески, рунічні письмена були в набагато кращій якості та він міг спокійно їх прочитати. Дівчина подивилась на постамент де був ввіткнутий у землю химерний спис та тіара, що висіла на ньому. 

— Чи може це бути нагорода?

— Ні, жодного шансу, ти ж знаєш, що таке підземелля?

Альфа насупилась і згадуючи, що знала кивнула.

— Якщо вірити дослідженням моєї сім'ї, це захисні заходи які вживає світ, щоб позбутись загарбників. 

— Чого та очікувалось від фон Ріхтер. Взірцева відповідь.  

Віктор поплескав у долоні, від чого вона хотіла дещо підняти носа до гори. 

— Але все трохи не так. Загарбники це мізерна частина з усіх підземель. Решта це фрагменти світу, та сильні істоти, що якось потрапили у наш світ. Як астероїди безмежного космосу вони летять сюди та більшість згорає, поки що. А решті вдається уціліти, і світ, щоб безпечно їх перетравити створює підземелля.