Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.

[Міазми, що роз'їдають душу 
Ранг S++]

Віктор присвиснув, він вже відчував, що міазми небезпечні, але він навіть уявити не міг, що настільки. 

"Отрута душі, я не очікував її тут зустріти, така унікальна можливість."

Як і видно з назви отрута діє виключно надушу. Її майже неможливо визначити та тим паче вилікувати. Але чудовість цієї отрути компенсує рідкість, за всю історію було лише кілька майстрів, що могли виготовити подібну отруту, і зараз перед Віктором було ціле море. 

"Як казав той хлопець? Потрібно зробити так і так?"

Віктор дістав пляшку з водою та достатньо міцну нитку, а також кілька кинджалів, що отримав від гоблінів. За кілька точних рухів і зрізів кинджал отримав зручне вушко скрізь яке він протяг нитку прив'язану до пляшки. Він максимально точно і на безпечній відстані готовий до чого завгодно кинув кинджал у стіну десь на метр вище межі міазм, і почав обережно підіймати воду. 

"Хоч би це вийшло, хоч би це вийшло."

Він сподівався і майже що секунди після того, як підійняв пляшку на достатню висоту, сканував її.  І його сподівання були виправдані. 

[Отрута, що роз'їдає душу.
Ранг F]

"Так, так в біса! Так!"

Віктор почав стрибати від щастя, а потім швидко оглянувся довкола і поправив костюм він дістав, ще кілька пляшок з водою і повторив конструкцію зробивши її більшу міцною та стійкою та обережно підняв їх, і за допомогою іншого кинджала зафіксував їх на місці, а за допомогою навички, замаскував конструкцію від сторонніх очей. 

" А тепер за моєю дурепою."

Хоча він не хотів цього виказувати його ходьба виражала максимально піднесений настрій і він ледь не підстрибував від щастя. Хоча він трохи шкодував, що не носив з собою каністру з водою. 

"Хто ж міг знати, хто ж міг знати."

Щоб знайти Алекс йому довелось витрати майже годину, бо карти немає, і тут доволі багато глухих кутів. На його подив він відчув, як вона пронеслась повз нього. І справи в неї можна сказати стали краще раз у раз вона відступала та вдаряла списом у найближчих павуків і знову тікала плачучи та кричачи коли вони підходили занадто близько. 

"Це павуки повинні плакати та кричати від тебе! Навіщо я тобі дав мистецтво списа?!

Дивлячись зі сторони на цю дівчину він видихнув, та почав вирізати павуків один за одним. на його щастя Алекс, втрапила у глухий кут і заради виживання почала боротись з усіх сил викликаючи ще більше агресії та поривів її з'їсти у павуків. Їм вдвох знадобилось кілька годин, щоб вбити всю зібрану нею стаю. 

"Здається це все."

Алекс знесилено впала під стіну і переводила дихання, Віктор лише зневажливо похитав головою і почав підходити до неї ближче. Як раптом павук, що деякий час ховався у тінях в скелі стрибнув на неї. 

— До біса!

Вона схопила списа, що лежав поруч намагаючись відбити павука, але той наближався занадто швидко, а вона була дуже втомлена. Вже в наступну мить він прокусив би її ніжну шию, як раптом кинджал врізався в нього з боку. 

— Це моя власність! А тобі потрібно бути більш обережним. Завжди перевіряй оточення перед тим як відпочити. 

Віктор вийшов з маскування та підійшов до павука і витяг свій кинджал одночасно наступаючи на його тіло, щоб розплющити у місиво. Вона кинулась у його обійми та плакала продовжуючи тремтіти від страху. 

— Тихше, все добре. Вони вже мертві, заспокойся. 

Алекс, відчувала, дивне тепло коли він гладив її волосся та спину. Тим часом Віктор відчув дежавю. 

"В них спеціальні курси?"

Він дещо відсунувся від неї та пальцем за підборіддя підняв її обличчя. І в моменті ситуації вона закрила очі.

— На що ти очікуєш?Ти не знаєш, але кілька днів тому, гарненька дівчина вже робила подібне, Я знаю, що дівчата шаленіють від мене, але ти ж чоловік! Ану, зберись боягуз. 

— Придурок. 

Вона засоромлено сказала відійшла від нього, щоб піти куди-небудь ще, якомога далі від нього. Але він не дав їй, достатньо часу й кількома кроками підійшов до неї з заду й обійняв її за талію та злегка прикусив мочку вуха. 

— Що, що ти робиш?

— Це ти що робиш, куди зібрався? Там на тебе очікують лише павуки. Відпочинь поки я зберу кристали. 

Він ніжно заговорив на вухо почервонілій дівчині, і після того, як вона кивнула він відпустив її та пішов до трупів павуків. Павуки були дійсно різноманітні, від кількох сантиметрів, до кількох метрів. Хоча їх панцир не ставав від цього міцнішим, і без проблем прорізався навіть тупеньким кинджалом гобліна.

— Ці нічого не варті, лише у великих є кристал. 

Віктор ногою відкинув кілька трупів маленьких павучків і сів біля дівчинки, що уважно спостерігала за ним. 

— М? Що таке?

— Можна запитати?

— Звичайно, питай все, що захочеш. 

Віктор широко посміхнувся та подивився їй в очі, які швиденько забігали по печері та зупинились на павуках.

— Як ти дізнався про це підземелля?

— Секрет. 

— Он як. Стоп, що?

— Секрет, таємниця фірми. 

Алекс, подивилась на нього і дещо розчаровано видихнула. Ще не зовсім відпочила і поруч з Віктором знову відчула те дивне відчуття тепла. 

"Ще, хочу ще."

Вона почала притискатись до нього і її голова підсвідомо впала на його плече, щоб спостерігати як він чистить свої кинджали. 

— Що далі? 

— Чекаємо. 

Вона розгублено подивилась на Віктора, що склав кинджали та подивився на неї. 

— Чекаємо? Ми не будемо полювати на чорну вдову?

— Так, тут є й інші. Нехай вони це роблять. Я припускаю, що вона надзвичайно отруйна і я не хочу туди лізти непідготовленим. 

— Тоді ми сидимо і чекаємо? 

В надії запитала вона дивлячись на нього благальними очима. 

— Хоча це виглядає непоганим варіантом. Ми не можемо втратити такий особливий шанс. Ми неспішно підемо до кінця і добре потренуємось.